НІЧИЯ
І знову смс від тебе,
Чомусь не тішить вже вона.
Бажаєш зустрічі від мене,
Але я більше не твоя.

Та ненароком натякаєш,
Про день народження своє.
І не відмовлю я, ти знаєш,
Зрадіє ж серденько твоє.

А ось і зустріч –
Ти радієш,
А я сиджу якась сумна
Я ж бачу –
Ти не розумієш,
Що не лежить мені душа
- до тебе...
а може й ні?
Не ти – причина.
Це я спустошена така,
Ні це не твоя провина
Надія в мене теж крихка.

Ти кажеш, що кохаєш,
Я ж бачу це сама.
А також ти страждаєш,
Та шансів вже нема.

Скажи мені відверто!
У чому винна я?
Примусити себе не можу,
Болить душа моя
З тобою нам не бути
Ніколи ж ...
І раджу все забути
Я більше нічия.

ДОТИК РУКИ

Цей дотик до руки,
Немов той стук у душу,
Цей дотик крізь роки,
Пронести в серці мушу.

Ми друзі просто так,
Та ні, знайомі лише,
Та дотик рук, однак
В моїй уяві пише –
Якісь ескізи дивні,
І досить примітивні.

До чого тут рука гаряча?
І те, що мужня і гладка?
Все рівно тут якась невдача.
Якась ілюзія сипка.

Я віддала тобі покірно,
В гарячу руку телефон.
Чому ж моя уява плідно,
Малює цей ліричний фон?

Нічого особливого, нічого
І мріяти не маю права,
І тільки промінь зору твого
Відтворює моя уява.

СОРОМ
Соромишся ти в очі зазирати,
Соромишся, я ж бачу по очах.
Не легко, правда? Забувати
Блукаючи стежками по-ночах.

І знову зустріч – випадкова,
Та ти злякався – що таке?
Надворі вже зима чудова,
Та щастя було нетривке.


Здається мало тебе знала,
Що боягузом був таким.
І навіть те не помічала,
Яким насправді був слабким.

Можливо, ти боїшся дуже,
Що я скажу тобі слова:
”Навіщо це зробив ти, друже?”
.................................................

Бабуся

Вона така самотня в світі,
Живе в далечині.
Чомусь далеко її діти,
І згадують чи ні?

Так часто думає бабуся:
”Чому? Чому життя таке?
Чому далеко моя Люся?
І Толік близько не живе?

Тепер коли старенька стала,
Думки приходять все частіш.
І ось про скриньку раз згадала,
Де клала кожен лишній гріш.

Знайшовши там грошей в дорогу,
Вона зраділа як дитя.
І вирушила від порогу,
До діток рідних навмання.

Погостювала, пораділа,
Додому повертатись час.
Але душа її боліла,
Що покидає знову нас.

Ми проводжали її сумно,
Та пролетів так швидко час.
Між нами було дуже шумно,
Але подумав кожен з нас.


Можливо сяде і поїде,
Залишить спогад серед нас.
Можливо, більше не приїде,
Можливо це в останній раз...

Другові

Я тобі довіряю все,
Бо ти друг мій єдиний і вірний.
І я вдячна тобі за це,
Бо мій розум стає покірний.

Я виховуюсь поряд з тобою,
Відкриваються очі мої.
І живу я в злагоді з собою,
Ось за це я вдячна тобі!

За розумінн, дякую тобі!
Мене так важко зрозуміти,
І за підтримку вдячна я тобі,
Без неї незмогла б я жити.

Минуле

Настане час коли прощатись треба,
Розійдемося рідні і чужі.
Тоді затьмариться все небо,
І зникнуть мрії всі мої.

Недовгими були казкові дні,
Цей сон пройшов без вороття.
Нестерпно боляче мені,
Лишився шрам на все життя.

І ми зустрінемось лиш випадково,
У серці якось защимить.
Ти глянеш в очі так чудово,
Але це на єдину мить.

Життя не варте сліз

Нервуюся, сумую – та не плачу,
Не варте це усе тих сліз.
В словах я сенсу вже не бачу
Отож, - мовчанка
Гра,
І паралельність...

Нічого більше –
Все як слід
Ти там,
Я тут.
Ти сам
ЖИВЕШ!
А я – Існую
Однак не плачу,
Не сумую
...життя не варте сліз