Мовчи про смерть ! Не кожному вмерати.
Тривожна даль заряджено мовчить
І жалить ніч приреченістю втрати
Виймаючи з душі холодний ніж

І майорять похідні двоколори
І обіймають тіло молоде
І воля жде, рядів хоробрі долі
Вписати в вічність зранену: «Живе»

Полікувати небо після зливи
З колін підняти втомлені роди
Нестримна воля, чиста , рідна, мила
Наповнює собою сторінки

Нових звитяг утраченого часу
Загублених томів у боротьбі
І стверджує двобоєм гордих вдачу
Життям безсмертних, пам’ятю живих !

03.08.2016

Я падаю листом, вмиваючи скроні
Під зливи, і градом гарячих степів
Бунтує у жилах пробуджена воля
Витримка роду рабських віків.
Я більше, не можу, жити в оковах !
З чужими ділити кусень святий.
Моїх побратимів окрилений гомін
Рідніший за гавкіт ординських хортів.
В шатрі оповитий в пречисту молитву
Безсмертний похід, доля пряде;
Прощальна жура дівочого крику
В трьохсоте над морем стрілою шмигне.
Не стану заблудлий в півсні на коліна
З нехрещеним вітром не зв’яжу вітрил.
Хоч доля вже вкотре ударить у спину
Не спинюсь від жала вчорашніх родин.
І зрадою, брехнями не залякати,
Крихким казематом у скелях німих
І клекотом неба важкої гармати
Не вибити дух із вічно живих.
Не спопелити земної любові
Нікому не вдасться, нізащо, ніде !
Освячене кров’ю – вогненне у слові.
Добою, правдиво рід поведе.