важливість чи потреба у комусь
народилася з егоїзму
відсутність цих обох перших
має ті ж самі корені
якщо обставинами чи умовами
мене навпіл розрізати
нічого не зміниться
нічого не трапиться
адекватність особи
легко перевірити
реакцією на маніпуляції
моя ж адекватність
римується нині
з імунітетом на подиви
мене більше не лякають
душевні ампутації

лікарем ліками
станами, що переходять
водою, що перевтілюється
квітами вигнутими
де я де ти де
замовкнуть трави вершин
випаде сніг, спадуть сни
стануть першими витоками
джерел надчуттєвостей

будь моїм кермом
володарюй моїм кораблем
хоч я і капітан
але без механізму твого існування -
троянда урозріз сфер та печер
наступай обережно на рифи порогів
переплутай натяки та кордони
розбийся об камені скелі
стань моєю спрагою
ковтком
течією

я не пам*ятаю кінця
я не пам*ятаю початку
проміжок сну, що визначив переворот, був тривалим -
і цього стало достатньо

іноді хочеться говорити саме з тобою

я не пам*ятаю злив
я не відчуваю спеки
і холод не має значного впливу - протЕ.
шкіра пульсує від серця витатуюваного
і наразі цього достатньо
і наразі цього архивистачить
щоб зігріти тебЕ

я не пам*ятаю болю
не годуюсь тривогами
боки мої стесались обставинами
обов*язково на краще
я замотую свою ауру
у безколірне полум*я
ти такий не схожий
але так нагадуєш
когось хто обов*язково поряд
хто обов*язково прихований
лікар сказав що хворба моя
майже невиліковна
я бачу невидиме
я чую підтексти
сьогодні з*явився у сні
а значить і надалі існуватимеш

клював птах
поступово душу
травневе наповнення
всеоб*ємна пустка

а те, що я бачу -
все, що відчувала:
колоритна ілюзія розчавлення хробака
ставшого на свій шлях
подорожнього

ходи сюди - на південь
тут вдосталь трав і омріяних гір.

метеорит падав
перетворився на три зірки
вони щезли а бажання лишилося
утримати спокій серед навіженого циклу буденності
тиск капілярів
на дощ чи на зливу
зміниться протягом миті
а ранок як рана загоїть
вчорашні напіввидіння
тримала за руку дівчинка
з холодним дитячим серцем
мене, чаклувала шепотом
свої передбачення міфів

хто волинкар а хто сонце
яке його
будить?...

коли обидва приходять одночасно -
один садист, а другий той, що заблукав -
мовчання трактується з кожним разом обережніше
навіть страшно

і обидва таки лишаються
садист - щоб піти і повернутися
крадькома спостерігаючи
за вирішальними кроками

той, хто заблукав, прохає мене
дати цілющу воду
відтепер він навіки житиме
у прірві мого сильного серця

ну а той, що чатує,
вірніш той, що тримає,
стає скороченням мого пульсу
антирелігією дійсності

знаєте, як мені хочеться
серця мого зупинення
з цим я забуду загубленого
назавжди винищу першого

але морок такий нерозбірливий
і світло настільки невидиме
одночасно не значить постійно
тобто:
щем -
особливе знахарство

вакуумом ізсередини
звук мокрого скла - вигадую іноді
битий шлях - завжди чорний
особливо взимку
особливо якщо сніг невидимий

відчуття підсолодженості із гортані
інфекція радощів волає у нутрощах
мені не личить до тебе у пам*яті
по льоду тягнутися

сном переповненим до потойбіччя
схованими таємницями вигаданими загадками
чекати вдавати карати коритися
не згадувати

те що оговтання котре розбірливе
долею дане на заспокоєння
лейкоцитує мій простір цикорієм

ти відпустив мене

все
особливо біль
легко передбачити
увесь цей час
особливо біль

сьогодні-вчора
постукало
в двері щастя
зав*язалася мовчанка
між мною й дверима

поріг
вестибулярний апарат
аКоОРДинації
...
знаєш, я могла впасти.

але
існувало те,
про що ми мовчали
і я тобі вірила.

тепер
як сиплеться стеля
як руйнуються колишні стіни
мені б варто було думати
про катастрофи і стогони


але
нехай воно просто падає
нам стрибати у інші виміри
ми обираємо виходи -
світ розмуровує входи

безсмертя
яке віщувало мені свободу
яке ворожило напругу суттєву
тепер ніщо інше
як влада над смутком
тепер НІЩО й ІНШЕ

дивлюся у воду

обличчя пусте
безбарвне й холодне
прісна рідина
від нього солоне
плита кам*яна
до якої тягло мене
мовчить на вершині
гори моєї

ти знаєш, торкнуся
ти знаєш, залишуся
оця кам*янистість -
мій біль, моя постіль.
моє почування,
моя охолодженість,
могила моя
саморозстріл

Викрики з потойбіччя
Викрити сни
Викрутити страх із обличчя
Використати як пластилін
Я люблю, тебе, Марку
Тобі варто жити
Це ж таке щастя – знімати кіно про веселку,
Вештаючись перед кінцем світу
По тихому дикому лісу
й кричати: «Я люблю тебе!»
Знімай мене в кіно
Знімай з мене одяг,
А з себе кайдани,
Я тут. Поруч. У серці мого світу.
Я – Жозефіна. Чергова і нарешті остання
Для тебе – єдина радість...
Крихка, мов земля, м*яка, мов трави...

Ідеальне стерво з незалатаними ранами,
моток обцвяхованих ниток
головоломка, лабіринт, нарешті шарада.
Вгадай мене.
Дай мені вирок.

Викрики з потойбіччя
Викрити сни
Викрутити страх із обличчя
Використати як пластилін
Я люблю, тебе, Марку
Тобі варто жити
Це ж таке щастя – знімати кіно про веселку,
Вештаючись перед кінцем світу
По тихому дикому лісу
й кричати: «Я люблю тебе!»
Знімай мене в кіно
Знімай з мене одяг,
А з себе кайдани,
Я тут. Поруч. У серці мого світу.
Я – Жозефіна. Чергова і нарешті остання
Для тебе – єдина радість...
Крихка, мов земмля, м*яка, мов трави...

Ідеальне стерво з незалатаними ранами,
моток обцвяхованих ниток
головоломка, лабіринт, нарешті шарада.
Вгадай мене.
Дай мені вирок.

Втративши усі запозичені шанси
Згубивши останні фатумні доторки
Нікому нічого не треба більше
Прощальні слова і квапливі викрики
Впасти у відчай, забути про бога
Забити на глибу кісток і на всесвіт
І канути-канути...довго-довго...
Трансформуватись у нову вічність
Вирвати очі й лишити на небі
Хай буде злива замість сліз плачу
Я – саме перша твоя, що без тебе
Приймає на себе любові віддачу
Покидьки, соціум, щільний акваріум,
Думки, дахи, розмежовані напрямки
Підлі страхи про самотність забарвлюють
Всі мої наслідки...
Ти зник до мене, до світу й народження
Ти не страждаєш, твій біль не згасає
Ти, що єдиний мій, скоханий, справжній,
Тебе немає.

Павук залежний від павутини
Ковтаю пігулки .головоломка.
Порожній присмак миттєвої днини
Періодична ломка.
Критичне мовчання . загублені суті.
Блукання завмерло на першому місяці.
Йому я здалася безвимірно сплутана -
Свої сотні років просиджено в клітці.
Закриті відкриті. Очі з орбіти.
Прокручую спогади, змелюю мозок.
Ковтаю від світу брутальні відповіді.
Блюю від передозу.

...Старенька казка, бабусин светрик
Хата у джемі з запахом лісу.
Спалені начерки, схований вітер
В кишеню серця-
в порожнє місце.

Голограма світогляду:
Я зціляю входи та виходи.
Карбонатне минуле з тобою вибльовую.
В моїм місті води забагато цирку та психів,
Забагато мене, де є ти – це так втомлює…
Незалежність, політика, СНІД –
ми програли і влучно виграли.
затоптали зірки, запалили недопалки й попіл.
Моє місто води потребує різких змін та вибухів:
Йому треба відчути післявоєнний спокій.

терпкої ночі про тебе спомин
трикрапка у лоні
Божої Матері переписала
останнє майбутнє у виграні долі
терпкої ночі про тебе сповідь
злетів вище неба і став більше бога
і я, хто ніколи не буде з тобою,
пускаю в повітря кривавий стогін
терпкої ночі про тебе злива
з тобою могла б я бути щаслива
та наші стосунки – розрита могила
на нашу користь, звісно, на нашу...
терпкої ночі про тебе повінь
час стер за очима координати
і це – вік назад – вбило мій мозок
й на еру по тому знищило дати
терпкої ночі про тебе тиша
щоб шкіру мою не роздерли миші,
я стигну струною старої скрипки
й це більше нагадує істерику крику

терпкої ночі про тебе по тОбі
я ставлю свічку. Триває сповідь
і кровоточить, а Божа Мати
дивиться в душу і вчить звикати.

Цвинтар моєї спадковості
Вустами холодного болю
Втрата свідомості
Молиться
Безвихідь моєї любові
Марлевою пов’язкою
Венами на обід ввечері
Стрибає з даху моє щастя
розбитись приречене...

в очах, втомлених від незмінності,
проповзають червоними зміями тріщини..
набридає в собі замикатися
і в страхіттях висіти на виселиці...
...це тобі – просто смуток, а мені –сперті повені.
Де мовчання лікує лиш тоді, коли боляче...
І феномен ілюзії – реальніше дійсності:
Безперечно, ти правий у своїй недоторканності...
Я цнотливо торкаюсь твого відображення,
Я годуюся маревом, лікуюсь питаннями.
Вони кращі за будь-які літери-відповіді....
Вони ліпші за будь-які наслідки...
(гірші лише за твоє мочання.)
і весна дихає маніакальністю:
її щастя – плід сюрреальності.
Я в ній розтікаюся венами,
Запихуючись галюциногенами.
А в очах, втомлених від незмінності
Залягає принцип дзеркальності:
Імітація вмотивованих пристрастей...
Мій стержень кохання – плід сюрреальності.

Янголе, ти опускаєш крила...
Крилами тануть густі озера
Радіус Сонця – струною подертої скрипки..
Кинуті в воду криваві гвоздики...
Крила лиш
лишаються повзти по стелі
ліжко спостерігає за струмом
музика скрипки зриває паркани
нирки відмиті на чорному ринку.

Богові треба прості забаганки:
Китицю глузду тримай у секреті
Тінню...

Диптих

1.

особлива помилка, вплутана у волосся
зависає ціною за чергове спасіння.
браво. тобі це нарешті вдалося.
ти вперше прозоро-байдужо вільна.
ти стерлась. ти зникла. ти стала амебою.
пройшла еволюцію - з клітини на бога.
вхопилась в тенденцію труїтися небом,
щоб під ногами відчути дорогу.
ти стала собою. годуй своїх пташок.
раxуй прорах болю. здіймай пил та попіл.
забуто усе: і зриви , і крахи -
закрила собою. стала на ноги.


камінь твоїх снів - злипся із землею.
єресь твоїх свят - сторож їх кордонів.
браво, впала в ціль - виправдай загоєння.
філософська біль. фінішне оновлення.

2.

запахло небом та свіжими травами.
очищую простір усупереч холоду
пустотність мені - випадкова отрута.
солодке спустошення - пост-роздратованність.
тиша знімає мене. інтровертність
моменту у долі мовчання - початок
нової історії кохання-та-смерті,
минулого відголосок, щоб покричати
на себе. на себе. на себе. на жаль.
украплення болю - дотичні до раю.
я з богом стираю свою печаль.
вони про мене нічого не знають.

неначе дощ хворіють сни
я висихаю.
сушу твій біль. з ним танеш ти -
і я звикаю.
холодний голос у небес
і час - як змова
витрушую з себе тебе,
із серця - бога.

ЗасипанийГолимМовчаннямТрамвай
ЗапиленаШафаБезНасСтарийПопіл
ПростиПам*ятайВідпустиПрощавай
КоханняНаЖальТоЄТількиНаркотик
ЗатяганийВНічПоІстерикамПлач
НаСтогінНаВічністьВОблозіМинулого
ЗабудьЗалишисьРозтягниНасНаЧас
ЗбудиПочуттяВоноПростоЗаснуло....

ця злива - голкою в тіло - і рани...
я вчусь загортатись у захисну жорсткість
мій старт, моє вбивство - занадто рано
занадто байдужа твоя жорстокість

ПриймиВідчиняйПроковтниСпогадПрірви
ЗгадайЗагубиСтисниЗубиПовірМені
ЯРозчинЯСвітлоЛюбовТаБезпека
НавіщоСвідомоТиРозпаливПекло?
ЗнімиЦюРеальністьЗалишКінофільмам
ОтрутіБлювотіКотамПавутинню
РоздовбанеСерцеОбохВибухПостріл
ТимокнешНеСам
ЯнеЗмінююПостіль

ці мої жертовності, ролі в першолікаря,
надривання голосу, втрачення свідомості -
плач невдахо-слабкості серед інших прорахів:
я єдина в прірвищі з силою навиворіт.
говоріть за мене мої давні сумніви,
розплітайте коси, сни мої оновлені,
лебедине озеро у туман опущене,
лебедине воно тим, що нема там лебедів.
віщували-сипали, тінь спускали маревом,
тонували біль в осінь заперечення
стигне погляд мій реченням пораненим
абсолютним
зреченням.

Я танцювала навшпиньках між безоднею доторків
та дотичними до пауз часу.
Я залітала у казки мрійливого бога, який тримав мене на руках
і танцював зі мною під захід сонця.
Я розтікалася річищем оновленого простору.
Я заплітала волосся.
Чорне.

Я трактувала осіннє небо стелею виборів.
Я напівсенсорно зрослася з твоєю свідомостю.
Образом богині затулила твій морок давній.
Щоб ти відчув, що є справжнє світило.
Твоє божевілля трохи не влучило в ціль.
Твій досвід не зпрацював, твої передбачення потонули.
Мені не прикро, не відчуваю біль.
Не діє отрута.

Але щось відбувається. Так - щось відбувається.
І спокійної ночі початкам моїх цивілізацій......
Утравмбованим нервам. Контрастному душу.
Безмежній душі серед цих декорацій....
Я начаклувала.Прекрасна подія....
Із яблук очей твоїх зникли поранення.
Моя колискова - пігулка-снодійне...
моє заспокійливе марення....

про твій погляд крізь скло я просто мовчатиму
це прощання сказало, що я не пробачу
врешті-решт, ціла вічність лишилася битися
врешті-решт, стільки часу - просто залишилось

оу-оу, єі-є...я співаю забита у стелю
єі-є, оу-оу...я дивлюсь , як квартиру затоплює
карма-поліс, кмон, я в екстазі від рік аквареї
блюз мене, оу-оу, так рідинно розтоплює...

проковтнути цей день зверхбогинею в нутрощі
фарбувати емоції в колір народження
врешті-решт, ціла вічність описує пустощі
врешті-решт ,стільки часу чекає продовження

оу-оу, єі-є...я тягну цю кайфову мелодію
єі-є, оу-оу, трохи п*яно і надто розслаблено
карма-поліс, кмон, перфектально-тремтяче-роздовбана
я кінчаю свободою між інтервалами

відкрий себе
багатообразність нестримної любові
вилазить на твоє лице
я хочу, шоб до крові

ці демони з глибин
як їм насититись без болю
зітри кордони. перейди
у прірву насолоди мною

ця суміш з диму й почуттів....
тіла сплелись з початком неба
в мій стогін, в твій гортанний спів
у зламані від тиску ребра

пульсує знов і кровоточить
ворожить постіль долю ночі
я вип*ю скоро твоє серце
тобі без нього більше личить

бути богом

замість воску
на твої володіння
мені якось боязко
витекти.
блідо спускатися.
сіро коритися.

вовченятко мовчить
йому тоскно від твого жовтого місяця.

звук...
як голосно падає...
як терпко вмирає....
зручним неспокоєм
нашого раю...

ПРИЙДИ ДО ТЯМИ.


час розмежовує
дистанціїї короблять
коротке "ніколи" -
ніяк не второпаю значення...
холодні повтори
і йо*аний простір оновлень...
ти наче оскомина
мого світобачення.

я змінюю обличчя
відновити себе самотню
вицідити себе наодинці
в пустотню
в непостійній моїй загальмованності
промовчу у відповідь, що мені не боляче
коронований принц з коронованою лялькою -
печальне видовище...
мені б тобі іще снитися
але земля замовкає на останньому наголосі
пробач мені мої радощі
істерики і занепади
трохи не вчасно, але час божеволіє
я наллю тобі глек із медом, я насиплю тобі спогади
все, що має бути, мене не цікавить
все, що БУДЕ про тебе, мене тільки втомлює

черговий струс мозку. тло - друге причастя
я все зроблю сам, заспокойсь, янголятко
закрий свої очі. відчуй наше щастя
блюй, якщо знудить.
у будь-якому випадку
блюй.

зависнути між думками о третій ночі
господи, ці тіні про нас нічого не знають
активність червоного. швидкість магнітів

...і ти щось від мене приховуєш

зв*язати ці ребра, щоб розчавило серця обох
коронувати тереном, щоб нарешті сочилося
ти збрехав мені вчора...але, господи, як ти вмієш брехати

...за браком часу правд не хотілося

пульсує, дивись, моє ненароджене
воно таке ж опітьмарене богом,
воно так само освітлене мороком

...я можу, як треба, вірить в пустоти

за вибором чорного, червоним сяйвом
зриваю зі стін пелюстки про мовчання
вони пам*ятають всі рухи, а ти?

ти ще пам*ятаєш кохання німОти?..

музика стане моєю свідомістю - тихо
пауза погляду - струм, як в розетці - боязко?
то буде нашим порушенням правил безпеки
удосконалюй мистецтво торкатися
голка крізь серця обох - без наркозу
ця обережність, просочення, може...
пауза погляду - струм, як в розетці - боязко?
...як же мені бракувало його, боже...

замаж свої атрофовані тіні
у темний чорно-синій
цей наголос ночі
у виголос неба -
стогін осінній
як скло роздирає застиглу тишу
як падають, б*ючись фарфори,
застигне і мить у стражданні віршу
її перевантаженність - невагомість


...час тіло місить і душу бісить.
-........................серйозно?.....
я випишу ліки. сідайте у крісло.
.................................порожньо.
запечена рана, стіл і півстакану
гаряча солодка отрута
усе перевірено. все списано, дано,
підставлено Брудта.

лови цю, вимогливість, Літа.
забудь про поезію, плюй на жарти.
епоха змінилася: втрати.
апгрейдно у старти подалі від літа.

...сон тіло місить і душу бісить
-межа часоплинів
доба екзистенцій і екзорцистів,
зітри свої тіні. вдягни осіннє