Як зблідли квіти рук тонких
Принишк чекання очерет
У венах сонця лід застиг
Лягла трава важка як мед

А на узліссі у ріки
Сліпі віконниці проваль
Будинків шиферні дахи
Вогонь прорізує як сталь

І відшаровує рука
Від скла сполум'янілі німби
На піднебінні дні ставка
Скипають пузирями риби

Спинає в залозах гроза
Вологі електричні стебла
І кігті шалу залізять
Порожню кам'яницю неба

І пальці вітру в'язнуть в глині
І біль згасає наче згар
І крізь зіниці мертві линуть
Зміїні пасма хриплих хмар

2016

Ми пливли у шорстких небокраях трави
Уві сні, в піднебінні суниці
Це такі несходимі бувають стежки
І такі темноокі криниці

І вся сила лишалась в спітнілому мху
Так було, нібо корки вийняли з ніг
Ми летіли безкрило в безодню сліпу
Що звивалася полозом в сонці на дні

Ми пройшли крізь зіницю, ми падали в став
Поміж гострих кристалів, суглобчастих брил
А за шкірою штори бубнявів, зростав
Білим окликом ранок, немов гвинтокрил

Ще кришився цукатний пиріг голосів
І гойдався лимоновий маятник площ
У нестерпному світлі. Я очі відкрив
Цокотів по піддашшю горобчатий дощ

Когда падал снег, нам было тепло.
Вода становилась тугой как стекло
И время на кухне из крана текло,
И острая бровь дрожала.

Когда восходила кружащая тьма,
В бродячей собаке вмещалась зима,
Когда налипала на веки сурьма
И влага текла сквозь скалы,

Когда задыхалась на сгустке плеча
Свеча, исчезая, беззвучно крича,
Змея, рассеченная вспышкой меча,
На коже узором свивалась.

Когда опускалось на самое дно
Беззвездное небо и гасло окно,
Сквозь длинные пальцы лилось полотно,
И горло луна обжигала.

Когда полнолунья павлинье перо
Роняла жар-птица, нам было тепло,
И время по темени струйкой текло,
И острая бровь дрожала.

Над змієвим містом у хмарах тужавих
У блиску луски антрацитові ночі
Обмацують кров плазуни язиками
А місячне листя приклеєне скотчем

Заходяться шалом гулкі залізниці
Стискаються грона жилавіють стебла
І жовтої спраги сухі блискавиці
Висвічують плід у вагітному небі

І синя мов острах займається тиша
Хитаються в сонних купе подорожні
Згасають у мулі відлуння поспішні
І вервички кроків у дзеркалі чорнім

У дзеркалі - крапель лускаті шпаківні
Від хмар дощова відпала плацента
Вода тягне руки тонкі і кістки в них
Мов риби печерні люмінесцентні


2016

Листвой тревожное дыхание бежит
Мелькает взгляд, улыбка, рыжий локон
И ветер скручивает солнечную нить
Как гусеница скручивает кокон

Колючий желудь плазменного дня!
Качели возглас кислый и зеленый
Язык, прижавший к нёбу рафинад
Слоистый, ледяной и раскаленный

Язык, произносящий букву "л"
Волны стеклянная жемчужная изнанка
Ладони в сотнях лилипутских стрел
В струящихся пунктирным током ранках

2015

Ця хвороба йде від снігу
Від прогірклих хмар хрипіння
На деревах сяють німби
А земля у ластовинні

Залізничний запах міста
Вибухає ніби пальма
І виблискують на диску
Поїздів плакучі гальма

Ще небес не зріють злаки
Це ще станеться не скоро
Та болить у грудях пагін
І жене весну крізь горло

І бринить, вібрує струмом
У повіках обважнілих
День блискучий ніби пума
Фіолетовим пунктиром

Темный хрусталик, завязь воды
Серые камни в трещинах сплошь
Крутит над озером лазерный диск
Дождь, недоспелый как абрикос

Зреет деревьев тьмяный узор
В нёбе как в почке режется лист
Налиты соком хрящи облаков
В небе рентгеновом светится кисть

Город раздавлен, пылен, горяч
Лопнули вены железных дорог
Гулкая кровь, апельсиновый мяч
Близкого лета удушливый стог

2015

Сплять мости, крилаті леви
Сни нечутні мов шуліки
У воді сяйливі зерна
Ніжних ліхтарів повіки

Сни мов конуси, підкови
Мов гриби ростуть невпинно
Димарями в світанкове
Вогке небо цибулинне

Ледь ворушаться рослини
Під примарною водою
Ледь поскрипує каміння,
Оповите бородою

Вглиб зіниць спіральні сходи
Мушлі мідні і залізні
Місто страчене, підводне
Місто з того боку призми

Місто під найтоншим небом
Оксамитове, заснуле
Місто, всміхнене до себе,
Місто, що сягне в минуле

2014

Угреватой крови город
Будет зреть под кожей, в порах,
Весь в ноябрьской черни, в пятнах,
Жженый, хриплый как закат.

Будет слышен каждый шорох,
Каждый хруст и ропот платья,
Воздух, высохший как порох,
Будет крадь змеи скрывать.

Будет ждать в тебе улова
День, обросший бахромой,
Заковыристый как слово,
Словно улица хромой.

А на линиях тетради
Вечером услышишь лишь
Будто на зеркальной глади
Город тихий как камыш.

снова октябрьское горькое небо
дрожь медных жил в бирюзовой жаровне
пущены в стеклах зеленые стрелы
луковым солнцем белоголовым

костного света артритные пальцы
склеили дни слюдяной паутиной
легкие дышат серебрянным тальком
пороха листьев иссиня-осинных

снова надорвано сердце герани
мучают полдень бледные звезды
вновь тишина расцветает кострами
в небе горят корабельные сосны

у дзеркаллі, стозвуччі зустрінемось
поскидають задушливі шати
дзеркала і ми станемо колом
бо колись вода була першою

наше поле залите маками
пелюстки розбурхані пальцями
хоч ми стали нагими і першими
все одно невимовна ця повінь

поки місяць світить фалангами
поки скинута тінь не пролилася
летимо понад містом наметами
бо завжди повертається озеро

Где вьется на камне плющ,
Где сердцем болит лоза,
Где рыжий кустарник колюч
И трещины высохших луж
Целует ночью гроза,

Где тени смята постель,
Белеет душистый хмель
И пальцы черной горы
Как когти дракона остры,

Где звезд перекошенный рот
Съедает хлеб-небосвод
И падает медленный дождь
Сквозь крыши, дырявые сплошь,

Где луч завернул кипарис
В дрожащий серебряный лист,
Где воздуха шапка пуста
В охапке немого куста,

Где жадные пальцы слюды
Спешат воротник расстегнуть,
Когда горький обруч воды
Сжимает спазмами грудь.