повертати – квитки:
повертатись у каси ранкових вокзалів...
нам не можна в зворотні адреси зім’ятих листівок;
дні народжень збігаються з датами видачі
банківських карток –
замовляй на кредитні рахунки мене;
і вшиваємся звідси!

переводити посмішки –
колом розплавлених сонцями колій,
на годину назад – щоб встигати вкладатися в злочин...
і літати по колу на крилах дітей міжміських повідомлень.
і за небо – боротись...

зістригати волосся на пам'ять минулим
похмільним коханням,
доки нас збереже у історію чийсь карний кодекс.
і чекати на потяг в останнє, на завтра, бажання;
залишатись на потім...

Мій світ простий, наче три копійки вкупі..
Піди розміняй і на здачу купи мені трохи повітря,
Тут надто бракує кульків, щоб гуляли вітром,
А маю бетоном залиті дерева в грудях...
Купи трохи сонця, щоб лити вином по сходах,
Втомилась теплом розповзатись в порожніх венах.
Ще трохи каміння, щоб натяком збити подих;
І ти знов підеш, щоб сховати себе від мене.

28.07.07

Замість тебе – кава.
            Звикати не спати,
                                  поки
консистенція ранку наводить приціл
у серце;
анестетик закінчує дію –
            впускати в легені протяг.
Пробіл після сніданку – навмисно зухвала втеча.
Пробіл в кіноефірі –
                   той фільм не лише про тебе;
по зубах анальгін: не боліти – не значить
                                        вмерти...
Заміняти тебе на тебе.
                     Така потреба.
Наші файли зникають
           як натяк на власну стертість.
Наші фото – лишити
                  без змін псевдо(не)фотошопу,
і розмови не того формату,
          тому не читає мій плеєр;
щоб не думати зовсім – шукати
                                нову роботу,
і оплата новин – лиш потреба нових повернень.

І кожен день – четвер,
і кожен – цикламенами вилазить з горла...
і десь посеред стертої прожектором півтемряви
ламаєш мозок голосом: «Привіт!»...
і музика вплітається в обличчя,
ти – так раптово тут. ти – так незвично...
думки за фіолетом розстеляє порізну,
я – крізь нахабний натовп – битись головою в зиму.
об лід хвостом.
як ти...
щоб знову перейти на ритм в зелені кольори...
та не міняю зайвий ритм зими.
і визираю квітами із сірих крил метеликів...
і обіцяю ненаврочене повернення
в прошитий цикламенами четвер...

26.12.07

Пересипало снігом поплутані сни,
То не осінь. І зорі зелені.
Так шукаємо слів від весни до весни,
Тільки ти не подзвониш до мене,
Не оселиться в серці сполоханий птах,
Не зриватиме ночі в безсонні,
І солоні дощі по намоклих ногах
Не ітимуть мільйони сьогодні...

Замітає асфальтом торішні сліди,
Вітер сплутав розмову в волоссі,
Не ховаю вже руки в твої рукави,
Як просила розвітрена осінь.
Не ховаю кишені в вологих листах,
Ненаписаних зночі спросоння,
Хай змиває повіки розмерзла вода
З барабанів мого підвіконня...

Забагато в екранах цифрованих слів,
Але бракне твоїх, як раніше,
І по сонних очах – золотих ліхтарів
В півтонах півзахриплого світла.
І щоночі у вуха – нахабні вітри,
І розмови із місяцем вповні.
Бо бракує тебе... Напиши і зітри,
Як тоді: «Надобраніч, шановна»...

21.09.07
25.01.08

Бракує слів. Бракує щирості.
Любити зелений – щоб бути ближче.
Зривати голос, щоб бути почутим.
Грати на нервах, щоб просто бути...

Бракує слів. Нема повідомлень.
Між пальці – вітер, водити в долонях.
Міняти шляхи, щоб бути іншою.
Любити зелений – бути ближче...

20.11.07