Африканський присмак - місячний банан...
Шкіра, що темніша за чорнозем нив,
Хоч і потерпіла від чисельних ран,
Та широкий усміх душу полонив.

Ув очах злі ночі, навісний обрив,
Серце в ритмі стука, ніби барабан.
Танцювали джунглі, бо співав Сізіф,
Щоби врятувати свій душевний стан.

А навколо змії... Захопив екватор
У хижацькі кігті плазунів теплом,
І папуга виє щось на кшталт: "Втікайте".

Та неволить космос дикунів мій розум
Й у мандрівку кличе африканський ромб
Присмаком фруктовим місячної дози.

Немає сліз, а очі все одно
Набряклим багрянцем палають.
Зціпивши зуби, мов несуть ярмо,
Мовчать вуста... та не ридають.

Ячить у грудях рана, а проте
Міцніше лиш стискаю руки,
Бо знаю: з часом навіть біль пройде,
За ним - мої душевні муки.

І доки пам'ятатиму про це,
Я не заплачу, як би ні страждала.
А очі все палають багрянцем,
Узрівщи те, що я не помічала.

Цікава ця штука під назвою "Доля",
Ця стежка, що нас у майбутнє веде -
На те ж бо існує божественна воля,
А власної... не було поки ніде.

Щовечора подумки в долі питаю
І навіть на картах Таро ворожу -
Цікаво дізнатись, а що ж там чекає,
І від нетерпіння хвилююсь, дрижу...

Та Вічність мовчить, і Таро тільки брешуть -
Майбутнє не можна пізнати своє,
Його ще немає, а долю завершить
Лише людська воля, що далі веде.

Хмаркою бузковою накрила
Цілий світ потайливая ніч,
Чорним шовком небо простелила,
В тінях заховала кожну річ.
Сплячою красунею природу
Сяйво місяця зробило вмить,
Зорі уквітчали її вроду,
Чуйне серце солодко щемить!..

Ніжний дотик аромату феї,
Поцілунки та обійми снів...
Розквітають в озері лілеї
Край молочно-білих берегів.
І барвінком в'ється світла мрія,
Лазуровим ореолом хвиль,
В груди повертається надія,
Що відступить поступово біль...

Зупиняється раптово стрілка,
Застигає з нею час швидкий -
Ні, то не годинника помилка,
То вітає радо ангел мій,
Ніби казка, сповнена любові,
Лагідна, принадна, чарівна,
Кришталева пісня у діброві,
Що у вирій тихо порина.

Тихий плескіт ріки...
То сміються і бавляться мавки.
А над ними зірки...
А на березі дух Франца Кафки!

Неспокійний, сумний,
Все забути не може він Прагу,
Все клянеться у вірності їй,
Мов коханій складає присягу.

Все жадає чогось.
Сновигає вночі біля Влтави,
Мов шукає когось...
А за ним - тільки відгомін слави...

Ось вона, мить, так довго чекана!
Блиснули перші сльозинки фонтана!

Ринули дощиком струни рясні,
З ними - мелодії ніжно-ясні!

Почали води закоханих вальс -
Вихором бризок здійнялись ураз!

Факели світла дарує неон -
Іскрами сипле, танцює вогонь.

Течії мов обійнялись, стрімкі,-
Струмені сяйва й потоки ріки.

З ними акорди останні злились,
Виром музики стихій пронеслись!

Нещасні свині!
Бідні тварини!
Як почавсь серед них падіж,
Хоч плач, хоч ріж...
Тільки не їж!

Рохкають, хрюкають,
Хліву вишукують,
І серце стискає від жалю,
Як поглянеш на їхнєє сало...

- Мамо, навіщо ти стільки придбала
Сиру, кефіру та ще й молока!..
Краще б уже ковбасу купувала!
- Доню, але ж настає рік Бика!

- Мамо, так хочеться свіжого м'яса...
Шинки хоч трішки купуємо, га?
- Доню, не можна - це ж буде образа
За гороскопом для року Бика!

- Вбила б усіх цих астрологів знаних!
Мамо, купи хоча б курку в цей рік!!!
- З радістю, доню! Вже довгочеканий
Тигр прийшов - не образиться Бик!

Під промінням сонця золотавим
Сніг сміється полум'ям яскравим,
Кольорами граючись. Дзвенить
Пісня крижана в ранкову мить.
Щільно вкрита льодом оболонь -
Ковзає небесний там вогонь.
Танго він виконує з морозом,
Пригравають радо верболози,
Струшує ялинка сніг з гілок,
Ніби теж зібралась на танок!

Де-не-де ширяють купки хмар,
Сяє поміж ними птиця Жар,
Мов надії вранішня заграва...
Сонце посміхається ласкаво.
І вітає ранок сон легкий,
Білосніжний подих чарівний.
Сипле візерунки на шибки,
Де зиму малює залюбки.

Ах, юначе, всміхніться мені -
Ми не бачились цілих три дні!
Ну не будьте суворим таким,
Недосяжним і трохи сумним...
Чом насупили раптом ви брови?
Ах, юначе, всміхніться мені!
Погляд, сповнений ласки й любові
Подаруйте мені, і відвагу,
Та холодну лиш бачу повагу
До своєї персони, ти ба!..
Ах, юначе, всміхніться мені -
Пропаде тоді в серці журба.
Проте ви помічаєте лиш
Від руки мій написаний вірш...

У ніч, яку оспівують поети,
У час натхнення, марення, видінь
Ізнову подумки питаю, де ти?..
Чи згадуєш мене, коли один?

У ніч, яку оспівують поети,
Полишила тебе я назавжди,
І тугою дзвенять тепер сонети,
А між рядків привиджуєшся ти.

У ніч, яку оспівують поети,
З'являєшся раптово уві сні,
Нагадуючи про щасливі дні.

Та хоч стискає серденько печаль,
Я стерплю біль і затамую жаль,
І тільки тугою дзвенять сонети...

Я не поет, а поки що аматор,
Вірші - мої - краплинка в океан.
В них - споглядання, мій душевний стан,
І книгозбірня - моя Альма-матер.

Проте не лишу мрій та сподівань,
В думках уже - майбутній літератор.
Навчуся тріолет, сонет писати -
Лиш дайте час, щоб більше було знань!

Лиш дайте час... а час летить за сонцем,
Що загляда до мене у віконце,
На Сході піднімаючись угору...

Та що таке епохи і століття
Для того, хто життя дарує слову,
Хто за перо віддасть усе на світі?..