Миті останні, трагічні дороги,
Хвилини розлуки, хвилини тривоги.
Серце летить у прірву знемоги,
Жити вже більше не маю я змоги...

Душа моя рветься, палає огнем,
І топиться в спогадів дивних сльозах...
Був в нас з тобою чудовия тандем,
Тебе більш нема... Лише біль на устах...

Сльози стікають повільно униз,
А серце б'ється, шука порятунку...
Я знаю, це був останній каприз,
Біль наш останній від мого дарунку.

Ти переводиш свій погляд кудись,
В очах кохання й тупа безнадія...
Шепочеш "до серця мого пригорнись",
Сльози ковтаю... воно вже не діє...

Я не буду боротись з епохою,
Я не буду боротись з століттям.
Я ітиму своєю дорогою
На зустріч новим лихоліттям.

І хоча я й творець історії,
Я не герой країни...
Так, я знаю все про монополії,
Та не знаю як вийти з руїни.

Так, я маю cвої проблеми
І до "цирку" не маю стосунку.
Бо мені непотрібні дилеми,
Бо у цьому нема порятунку.

Вихід з "кризи"? можливо,
Та з життя неймовірно...
Не вважаю це надважливо,
Сподіваюсь, все зробите вірно.