Щастя кажеш..
А життя то, смугою, суціль чорна, аж, до осяжного майбутнього..
Лише не треба запитувати, що робити. Просто береш в руки пензля, мочаєш його в біле, і фарбуєш чорне..
В той час, як життя, дубасить тебе, мордою в болото..
І вимальовується дуже цікава композиція, на чорному, заляпаним білим, розтікається червоне..
А ти казав, суцільно чорне..
Запитуєш, до чому ж то щастя?,..
Що, не буває.Ех, щє й як буває..
Життя ж то.