Ця довершеність ран. Замість крові вода у венах.
Віру у себе незграбно надломить якийсь хасид.
Щось нахлинуло раптом, з середини рве і верне,
Або тягне на дно і не сила його гасити.
Наче це твій останній забіг перед справжнім боєм.
Руки до неба і лінії долі пішли на згин.
Це, мабуть, найменша, найсолодша порція болю.
І якщо ти не вип’єш усе, значить ти загинув.
І якщо ти один із тих, в кого рупор золотом,
І якщо ти ще досі тут, де в серцях зима,
Не мовчи, благаю, не дай їм померти з голоду,
Бо якщо ти злякався, значить тебе нема.

Шукаєш у собі сили, щоби видихнути усе.
Останні хвилини літа, спідометр на нулі.
Розпочато зворотній відлік і відстань втрачає сенс,
Коли звужується світогляд і світ маліє.

Тільки кава і джаз. Тільки серце не б'ється в такт.
Обривається нитка. На долонях краплини поту.
І загублено час. Видихаєш, та все не так.
Видихаєш навічно. Залишаєш на пам'ять дотик.

І той дотик горітиме скільки стане снаги.
То надії лампадкою, то волошками у полях.
І залишиться рідним, неторканим і нагим,
Ніби право на помилку, наче невідворотний шлях.

Сентиментальність самотньо сказаних слів,
Списано списом, стерто, спотворено, страчено.
Сам собі сонце, сам собі Світязь, сам собі свій,
Сповитий сумом, справжній, спонтанно справджений.
Сліпим сокровенням сповнено сірий світ.
Сам собі страдник, сам собі символ страти,
Сам собі світоч солодких своїх століть
Смійся, старезний, смійся святий Сократе.

Розраховуй на більше...
Натерте до блиску тло
І знайомі на дотик
Кожна лінія, кожен порух.
Тільки іноді біль ще
Приходить і п'є тепло,
І лишається доти,
Доки хочеться спати поруч.

Розраховуй на більше...
Лише не гаси мій сплін,
Не принось суєти,
Не мішай моїм мріям жити.
Нехай іноді біль ще
Підносить мене з колін,
Переходить на ти,
Йменується моїм вчителем.

***
Обміняю листи на мозаїку сонць і квіти.
Розраховуй на більше...Чекай на зустрічний вітер

Залишаюсь назовсім. Якось вбого пройшла весна.
Не надихалась літом, злякавшись його прозовості.
Три зупинки на осінь, а на мрію хоча б одна.
Зачиняю всі двері. Граю у шахи із совістю.
І якось воно пусто. Чашу відчаю гордо п'ю.
І якось воно сіро, або сиро й нестерпно рано.
Відпускаю птахів. З головою вдаряюсь у блюз.
І караюся болем голим там, де звучить сопрано.

Небуденна якась гіркота. Хай самотніми скверами,
Хай нагими серцями або ногами кволими,
Чи душею одною лише б за собою вели ми,
Щоб тільки не схибити і не ходити колами.
Перекреслити всесвіт, зібрати цей пазл, зрозуміти, як
Взяти сoнце в долоні, не горіти ж йому самотньому.
Освіти мені стежку. Налий мені воску на шлях.
Нагодуй мене тишею і не питай "чому"...

Я за вас відболю, відтерплю, відлечу, відкурличу,
Я за вас відмолюсь у німому звучанні століть.
Тільки б, рідна, ніколи не з'являлась печаль на обличчі.
Тільки, люба, не плачте. Тільки, мила моя, живіть.
Я від вас відведу оте вчора поранене літо.
Я за вас відпрацюю у вічності ваших полів.
І у вашім садочку найкращі посію квіти,
І мені не забракне для вас найтепліших слів.
Я вплету свою мрію сивиною у ваше волосся,
І від всіх негараздів собою ваш світ затулю.
Хай ще кілька хвилин до вас не приходить осінь,
Щоб ви зрозуміли відлуння слова ЛЮБЛЮ....

Ховаю сльози у кишені не твої,
Та не втаїти їх …вже повні жмені.
Цілуй, люби і бережи її
Ховаю серце у чужі кишені.
Питаю в себе: дорогий мій, хто ми?
Питаю в себе: любий, в чому річ?
Минуло все…3алишився лиш спомин
І зазирає у зіниці ніч.
Ховаю долю у кишені не твої -
В твоїх дірки. Це виявилось вчора.
Кохай її, даруй зірки її
Та бережи у радості і горі.
Цінуй її усім вітрам на зло
І подолайте разом всі незгоди.
Лелій любов, а не її «бабло»,
І не печалься, не сумуй, чого ти…
Ховаю мрії у обійми не твої,
В очах сльота і впала ніч на вії.
Не треба вибачень…Прощай тепер її.
А я лише ховаю свої мрії….

Він так хотів кохати тебе завтра,
Сьогодні не було ні сил, ні часу,
Сьогодні в нього була інша правда,
Яку він полюбив чомусь одразу.
Він би пройшов крізь стіни та безодні,
Коліна б аж до крові позбивав,
Але не зараз.... тільки не сьогодні,
Колись тебе б єдиною назвав.
Він не тримає у своїх долонях часу
І цінності його не розуміє.
Він день приймає мов нову прикрасу,
Й живе лиш так як хоче, як уміє.
Приходив ранок ти сльозами вмилась,
Холодним вітром витерла лице,
Дивилася на сонце і молилась
І дякувала долі хоч за це.
Він так хотів зробити щось для тебе,
Може трояндами встелити шлях.
А твоє щастя це краєчок неба,
Що вічністю застигло у полях.
У тому небі заховалась правда,
В ту мить коли на дворі вже світало.
Він так хотів кохати тебе завтра,
Але для тебе завтра не настало........