І рида на північ сива наречена,
А вітри, мов діти, потягли фату.
Наряджають трави мавку нехрещену,
Паву золочену, стомлену, святу.
На краю, на скелі густяться тумани,
Бють вітри стрічками, косами бринять,
А зі сходу віють ладаном дурмани,
Сміхом і дружками, бубнами гудять.
Заспівали гості знову, та не тої.
На столі танцюють жовті дві свічі.
Зажурилась дружка замість молодої –
Не буде весілля нині уночі.
Не буде весілля та будуть гостини,
Гості мовчки хрестять не за тим молять.
Одягла невістка мамину хустину:
Чорним павутинням квіти в ній густять.
І пливе кохання мутними струмками,
Повз дрібне каміння, порвані стрічки.
Йде ходою сміло битими стежками
В чорнім наречена, а в руках квітки.
Не троянди білі, не гвоздикі пишні –
Мертві жовті квіти з чорним мережком.
Дують вітри в спину, женуть думки грішні,
Наче все колишнє змило потічком.
Заспівали гості, сіли за столами.
Наречена-мавка приміря фату.
Обнімалась грішна на краю з вітрами,
Хоронила там любов свою святу.

Я так і знала, ми не будем поруч
Далекий північ білої пітьми.
По праву руку захід, схід – ліворуч,
Позаду – руки, зігнуті крильми.
Бринить колючим заревом і манить
За горизонтом безкінечний світ.
Ранкове сонце так невинно ранить.
Чудовий день. Сьогодні мій політ.
Я полечу до тебе мій далекий,
До тебе мій холодний і блідий,
На теплім вітрі соколом, лелеком,
На ніжних хмарах краплею туди,
Де біла ніч холодна і волога,
Де світлий ранок стомлений, гіркий,
Де мрія і крилата, і стонога,
А з неба падають дотвоїх ніг зірки.
І ти злови одну, оту яскраву,
Яка освітить стежку. Я прийду.
І візьмуть схід за ліву, захід – праву
За руки. І до тебе приведуть.
Я занесу холодний сніг знадвору,
І він розтопиться у мене на руках.
Я так і знала, ми не будем поруч,
Мій білий, ніжний і пухнастий птах.