В ранковiй медитацiї пульсу ,бездорiжжя вчорашнiх думок здається приречено випадковим. Сьогоднi я знову ладен сперечатися з власною упевненiстю,чи конкурувати з iлюмiнацiєю райдуг. Розвiнчанi моїм безсонням мрiї як пластилiн пiд гарячими пальцями що давно уже непiдкорюються iмпульсам почуттiв.Саме через це, назвивай мене своїм пiдкаблучником... коли не можеш коханим,і я ним буду,навiть якщо для цього доведеться покласти своє серце пiд кирзовий чобiт самоошуканства.Я ж кохаю тебе....кохаю....недосяжну,глибоку...вростаючу корiнням в це терпке весняне небо,щоб напитися вiчнотi.