Дивлячись на твоє фото
я розумію, що е с т е т и к а
буває різною
зрештою як і ф о н е т и к а
слів і фраз
кинутих мені в м о р д у;

стосовно морди, то тут
вже своя ф і л о с о ф і я
м о р ф о л о г і я/а н т р о п о л о г і я
одним словом <л о г і я>
і якщо вже м о р д а,
то неодмінно ш а к а л а
в подобі А н у б і с а,
щоб гарчати, перманентно гарчати:
“ідіть до біса!” “ІДІТЬ ДО БІСА!”

але тебе моя м и л а
це не стосується:
я рахуватиму всі твої кучері
і гарчатиму ніжно на в у ш к о:
“моя естетика!” “МОЯ ЕСТЕТИКА!”
р-р-р-р-р-р-р-р!
2011

[інтро]
Серце відштовхує кров
і вени пустіють
немов пересохлі акведуки Риму
притулок дощів і вітру

[перший акорд]
Боже, дай мені Кесареве!
зроби мене іронізуючим дитям
у своєму віварії
бо тіло – порожній храм
а на статус креатури
я не заслужив
отакий я – суцільна халтура
твій пустотливий hand made

[другий акорд]
мов на березі моря сиджу
очікую на аргонавтів
чи нових космонавтів
поволі виловлюю ніжність хвиль
малюю рибу на піску
своєї віри й слухаю сирен
невтомно бальзамуючи мрії

[епілог]
і начебто наближаюсь до тебе
як до Ітаки
невтомний блукач і шукач
Улісс…
та мла суцільна і тривка
молочних берегів не видно
не чути голосіння сурм
я не знаю, що тобі дати:
те, що просиш
чи те, що тобі потрібно
отаке воно
наївне улісейство
2011.

Ти полюєш на сни,

мов на метеликів:

чудернацька ентомологія,

а все через те,

що у твоїх снах

ми часто кохаємося.

ти не раз оповідала

ці крихти зі снів

уламки зісохлих метеликів



але не це найцікавіше!

твої сни ще й барвисті

як ті метелики

і ти любила говорити

про барви метеликоснів,

перетворюючи їх в одкровення,

а я напружено думав

чи ти вакханка

чи до болю зваблива

Кассандра?



особливо вражали слова

про оргазм уві сні

від якого тебе трусило

мов яблуню

від рук садівника…

ти порівнювала ці відчуття

зі сльозами янголів –

найчистішими дощами

у піднебессі



ти оповідала мені про

сни-метелики,

натякаючи на певні обставини –

мій борг тижневого сексу

і стількох же оргазмів

аби запалити мене

мов олімпійський вогонь

із поглядом впевненого

легкоатлета казкової

Аттики.

2010.

Я Я Я Я Я Я Я Я



ТИ ТИ ТИ ТИ ТИ ТИ ТИ ТИ,



наче вища за мене, вища понад моє Я

над мою заціловану осінь і

кришиться листя на ТИ і Я, на ТИ і Я

стукіт наших

сердець

не римується

подих з подихом не зустрічається…

а Я,

НАЧЕ

р е в о л ь в е р б і л я т в о є ї

с к р о н і... готовий поділитися кулею

дай, Боже, ніжності до її навчених пальців,

дай, Боже, обтяти пуповину залежності

від тютюну та її найніжнішого погляду;

дай, Боже, сили любити її таку…

гірку та солодку, нічну і вранішню

взимку і влітку, щовесни і щоосені;

дай, Боже, їй сили любити мене

такого звичайного і слабкого

немов трава, що чекає на сонце;

дай, Боже, дочекатися на її посмішку

в кінці довгого тунелю…

дай, Боже, зачекати на неї

біля райських воріт.

2010

З твоїх очей ростуть гладіолуси

ти думаєш я садівник

твого квіткового погляду?

ні! н-і!

я заступник твого архангела

його тінь за твоїми плечима

я видимий на відміну від нього

я тілесний вимір і вибір

твоєї любові…

і патетична соната твого голосу

це підтверджує

і замість шістьох літер мого імені

ти промовиш

альфа й омега

я зрозумів це на 8 березня

на восьмому році нашого життя

ти знаєш все справджується…

навіть правда

на восьмому році – на 8 березня

2010

бараки багатоповерхівок
млосно мовчать
і світяться самотніми
вогниками
граючи у мовчанку
то ангели там сидять
за столами
і п’ють несолодкий
чай
прохаючи в Господа
«Отче, прийди
на допомогу, щоб
допити цей несолодкий
чай»
минає час…
роки_десяти і_
століття
багатоповерхівок вже
немає
а янголи так і сидять
і п’ють несолодкий
чай
2010