Каштанів лист
Багряний лист
Летить униз.
Все як колись,
Давно колись.
Осінній блиск...

Тремтять в душі
Сліпі дощі,
Немов вірші...
Лунає джаз
І вабить нас
Забутий час.

Жаданна ніч
Солодка ніч
Ніч
Віч
На віч
Мене поклич
В пітьму сторіч
І протиріч.

А ми струмки,
Ми витоки
Тії ріки,
Що у віки
Несе вінки
Фонетики.

...У далені,
У вишині
Горять вогні.
Скажи мені
Навіщо ніч
Руйнує дні.

Все навпаки
Все не з руки...
Чужі думки...
Я б залюбки
Теплом руки
Зігрів зірки.

Пробач мені ,
Пробач мені
Пісні сумні.
І неземні,
Немов вві сні,
Безглузді дні.

А вздовж ріки,
Як ті круки,
Летять роки.
Умилась ніч
Сльозами свіч
Еротики.

Холодних слів
Зрадливий лід
Забути слід.
Немов політ
Юнацьких літ
Одвічний слід.

Спливає все.
Минає все ж
Пора пісень.
Вода несе,
Вода несе,
Вода несе...

І ночі й дні.
І ночі й дні
По течії
Вода несе,
Вода несе
Літа чиїсь...

Каштанів лист
Багряний лист
Летить униз.
Осінній блиск...
Ямб... Синтаксис...
Window-с
завис...

Квітли яблуні в садах
Білим маревом.
І здіймались почуття
Понад хмарами.
На Андріївський узвіз
Падав теплий дощ.
Ріки–вулиці зливались
У озера площ.

Сіяли весняні каштани свічами
Зустрілись дві пісні, де Замок Річарда.
Дзвеніли дві пісні, раділи волі,
Мов птахи у небі, мов вітер в полі.

В тих озерах
Островами безлюдними
Наші душі
Руйнувалися буднями...
Як на свято,
На узвіз, на Андріївський
Ми тікали крадькома
В роки юності.

Хвилі бились об мости.
Хвилі гралися.
Хвилі з берегом в пітьмі
Цілувалися.
На Андріївський узвіз
Зорі падали,
Аби ми могли бажання
Загадувать.


А по тихій по воді
Хлюпіт веслами.
Мов тумани пропливли
Зими з веснами.
На Андріївський узвіз
Жовтень заблукав.
Покотились на Поділ
Жовті яблука.


Знов від повені п’янких
Світлих споминів
Наші душі і серця
Переповнені.
На Андріївський узвіз
Повернімось ще,
Щоб умитися цілющим
Весняним дощем.

Облетіли пелюстки
Білим маревом.
Відбуяла Юність –
Небо похмарило.

Там, де яблуні були,
Зріють вишеньки
І уже не попадеш на
Воздвиженку...

Сіяли весняні каштани свічами
Зустрілись дві пісні, де Замок Річарда.
Дзвеніли дві пісні, раділи волі,
Мов птахи у небі, мов вітер в полі.

Авжеж,
мій друг, авжеж
За нами дим пожеж.
За нами всі мости, зруйновані навмисно.
Нас жде любов без меж
І біль і розпач теж.
Ми одлітаєм”, мов осіннє листя.

Либонь,
Мій друг, либонь
Теплом своїх долонь
Всю кригу розтопить ми прагли юні й щирі.
Та час так швидко збіг
І сніг
На скроні ліг.
Ми одлітаєм” птахами у вирій.

Ще б пак,
Мій друг, ще б пак,
Згоріть в горні атак,
То було би для нас звитягою і блиском.
Та все в житті не так,
Не так,
Не так,
Не так.
Ми одлітаєм мов осіннє листя.


Не вір,
Мій друг, не вір,
Плітки і наговір,
Що, буцімто, мій друг, згоріли ми даремно.
Від нашого тепла
Калина розцвіла
І китицями поклонилась чемно.