Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ніколай Гумільов (1886 - 1921)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Світлана Луцкова, [ 2011-01-25 23:26:11 ],
на сторінці поезії     "Шестое чувство"   Гумільов Ніколай

Коментатор Ярослав Чорногуз, [ 2011-01-27 05:47:25 ],
на сторінці поезії     "Шестое чувство"   Гумільов Ніколай

ОСЯЯННЯ ПРОРОКА
Щасливі в нас закохані: вино
І добрий хліб, що нам сміється з печі,
І гарна жінка, котрою дано
Насолодитись після мук хуртечі.

Та що чинить з рожевістю зорі,
Розтяту холоду небесним лезом,
Де тиша, спокій неземний вгорі,
Що діять нам з безсмертністю поезій?

Не пить, не з»їсти, ані цілувать,
Комета-мить майне – ми і незчулись.
Страждання на чоло ляга печать,
Бо чаша нас ізнов сія минула.

Як хлопченя, в кущах знайшовши схов,
Купальницю очима їсть у гаю –
Не знаючи нічого про любов –
Од потайної муки завмирає.

Між велетнів-хвощів колись отак
Ревла слизька істота од безсилля.
Бо відчуває недозрілий птах
Поміж лопаток ще незрослі крила.

Віки різьбить всіх нас Господь-життя
Митцем-різцем природи тне всі боки.
І створює він шосте нам чуття
Для творчого осяяння пророка.

26-27.01.7518 р. (Від Трипілля) (2011)


(Переклад Я.Чорногуза)
Коментатор Чорнява Жінка, [ 2011-01-30 15:29:27 ],
на сторінці поезії     "Волшебная скрипка"   Гумільов Ніколай

Чарівна скрипка

Милий хлопчику веселий, усмішка твоя сяйлива,
Не проси такого щастя, що отруює світи,
Ти не знаєш, ти не знаєш, скрипка ця – химерне диво,
Що таїть в собі жахіття, від якого не втекти!

Хто її хоч раз увізьме у свої владарні руки,
Для того навіки щезне безтурботне світло днів,
Духи пекла полюбляють чути царствені ці звуки,
І вовки скажені бродять по дорозі скрипалів.

Цим дзвінким, безжальним струнам треба плакати й співати,
Вічно має битись, витись збожеволілий смичок,
В завірюху та під сонцем; під бурýном білуватим,
І коли палає захід, і коли на сході бог.

Втомишся і гру сповільниш, і на мить утихнуть співи,
Ані подихом, ні криком не продовжиш свою путь,
І вовки скажені миттю кровожерно пустять слину,
В горло вчепляться зубами, груди хижо роздеруть.

Зрозумієш ти, як злобно насміялось, що любило,
В очі гляне запізнілий, але владний острах-крук,
І тужливий смертний холод обів’є, мов саван, тіло,
Наречена заридає і задумається друг.

Хлопче, далі! Тут не знайдеш ти безпеки рятівної,
Та я бачу – ти смієшся, очі сяють звіддаля.
На, тепер і ти володар тої скрипки чарівної,
Славу віднайди у смерті, лютій смерті скрипаля!

(Переклад Л. Лібуркіної, 2010)
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2016-12-14 10:57:21 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Гумільов Ніколай

1   2