Душа летить сірими вулицями освітлена Львівськими ліхтарями. У чорному блиску бруківки проходять поодинокі, одинокі люди. Відчуваю чорні думки їхні і душа моя холоне. Ось вікно моєї коханої. Крізь прозору фіранку вона дивиться на дощ і ледь чутно кличе, але не мене. Жоден ліхтар не буде освітлювати мою дорогу назад, темрява затьмарила пам’ять. Останній вечір, тихий дощ. Я помер!