(на тему "Митець і масова культура")

Малесенька, чи величезна,
ні нічия, ні всенародна
роззявам у дірявих мештах
розверзлась неминуча доля.

Закохані собі танцюють.
Юнацтво мул товче навмисно.
І хтось у чорному костюмі,
кому надовго стане кисню.

Затиснена поміж бруківки
лежить калюжа, позіхає,
перебирає ностальгічно
уламки тьмяних віддзеркалень.

Калюжу деколи лупцюють
дощів краплини, ледь вагомі.
І хтось у чорному костюмі.
І кисню вистачить надовго.

У творчому польоті вітер
сміттям калюжу прикрашає
з використанням найновітніх
сучасних засобів дизайну.

Питають: любиш, чи не любиш?
І хтось у чорному, як звісно.
Чи варто пхатись у калюжу
аквалангісту?

* * *
Допоки равлик звикло повз,
Життя майнуло й зникло повз.
Зазвичай курс тримає рак -
Незвичним ракурсом - ось так.


* * *
Час - то линви між пам'ятю і забуттям.
Поки дати тасує незримий круп'є,
Часто, надто вже часто, доводиться нам
покидати ту линву, у дзвін яка б'є.


* * *
СКРИПАЛЕВІ N.
(Тому, Хто задів мене за живе.
Шкода, що цей біль
мине, заживе.)

Безжальний монстр! Жах на крилах ночі!
Ти більше служиш кривді, аніж правді,
бо граючи на скрипці, ти насправді
розпилюєш навпіл серця жіночі!


* * *

Сенс і суть у парі -
Це кульбабка біла,
Я її в гербарій
взяти не зуміла.
Думкою з кульбабки
всі пушини здуті -
став таким незграбним
голий сенс, без суті...

(вільний переклад з німецької
пІснІ Й. Гайдна "Liebes
Madchen, hor mir zu", вид. "Музика",
Москва, 1982, зошит I, с.11)

Нишком відчини вікно
під покровом ночі,
я порушу все одно
твій полон дівочий.
Хоч високі та міцні
королівські грати,
буду я свої пісні
цілу ніч співати.

Ледь гойдає деревце
темрява казкова,
Це з південним вітерцем
вчу я колискову.
А якщо аж на зорі
глянеш у віконце,
подарую я тобі
світанкове сонце.

Хто знав журбу безвихідну, глибоку,
Той розповість мені, що все дарма,
що не стає до райдуги півкроку,
бо зробиш крок - і райдуги нема.

Шляхи до щастя неясні, розмиті
А виток щастя у колисці спить
І не стає до спогаду півмиті,
бо перший спомин - потойбічна мить.

Передчуття зернина вибухова
тремтить, мов тиша передгрозова.
Та не стає до істини півслова,
бо сенсом пошматовані слова.

Нудьгує дух увязнений за раєм,
та почуття злітають навмання.
Невже усе, що у житті шукаєм,
ми залишили по той бік життя?

2000