Влад Псевдо (1993)
|
для чого пафос?
|
люблю жити і відчувати; чути, а не слухати; бачити, а не дивитися: дихаю, поки Живу!
sss
Я боюся всіх слів. Я боюся цієї отрути.
Світ мене без причин, як найгіршого ворога, злив.
І нічого нема. І нічого вже не повернути –
Ні страшних місяців, ні кислотних наївних злив.
Я боюся всього – і не маю імунітету.
Ощаслив же незримими пальцями душу мою!
Ночі і Дні. І прийняті небом естети
Чують наміри наші отам, в золотому раю.
Я несправжністю вічне тепер не сплямую!
Клешні чорних дерев плюс усе-по-гли-на-ю-ча ніч…
І як той, що сидить від свого отця одесную,
Ми воскреснемо шепотом трав при холодній весні.
Весна. Ми так сильно її тримали.
Обпекли собі руки. Така-от буденна річ.
І все рівно знайшовся мені-ідеальний аналог,
І все рівно весняний день замінила ніч.
Я боюся всіх слів. Я не маю протиотрути.
І сироватка правди не спинить жорстокий час.
Ночі – це найпекучіші в світі пута,
Ночі просто ще досі тримають за горло нас.
І забути не можна. І стирати тебе ж не можна!
І не можна так легко вбивати тебе в собі!
Я боюся всіх слів. Вони надто пустопорожні,
Ще порожніші, ніж перемолотий пам’яттю біль.
Я боюся: що далі?
Що буде? Розбите – не склеїш!
Що посієш на бурю – тими ж вітрами зіжнеш.
А у серці залишаться шрами – глибокі траншеї –
І любов, найбезжальніша з порожнеч.