Забув себе, забув я рідних.
Не бачив...
Не міг забути...
Ти була,Україно,
У 1918.ти не розцвітала.
Без нас усі роки
Була змордована
І війнами і геноцидами
...коли ти розцвітала-
Твоя душа співала, Україно.

Серце тебе хай не болить.
Не полишай надії.
Надія дух народу підіймай
І людського серце не лишає.

Ми пишем про любов.
Про думи забуття
І поетичні слова
Тихонової, Кіс, Білінської,
Оцих поетів ми згадали
Словами вдячності.
Поети ви мої.
Пишіть про все,
Мої ви милі на віки.

ВЕСНЯНИЙ ТИХИЙ РАНОК
ВЕСНЯНИМ ПРОМЕНЕМ СОНЦЯ
ТИ ФЕЯ ЧАРІВНА
ПОВІТРЯНИМ ВЕСНЯНИМ
ТИ БУЛА ЧАРІВНА
КОХАННЯМ ТИ ЧАРУВАЛА
ЦЕ Й ЧАРІВНИЙ ДЕНЬ
КОХАНА

Мила, Кохана, Єдина,
Тебе лиш чикаю під зоряним шляхом
Д тебе я спішу, єдина
Чумацьким шляхом.
Де ти Кохана, Єдина, Мила?
Чи знайду тебе я, чи може впаду
на срібну дорогу від зорепаду
усмішок твоїх, мила,
Єдина, Мила, Кохана,
Любов наша варта вічності.
Тобі лиш присягну у вірності,
Моя кохана, Катерина!

Знаєш, я чекав давно на тебе.
Не лишав надії… так давно.
Ми зустрілись під зимовим небом.
Нас п’янило щастя, як вино.
Потім ти пішла і не сказала.
Й ні дзвінка від тебе, ні дзвінка…
Зникла без пояснень. Так – розтала,
Наче перший сніг в моїх руках…

Усмішка, що лине з уст твоїх,
виганяє зиму з мого серця.
Як же я люблю твій ніжний сміх.
як люблю очей твоїх озерця.
Вечір тихо шелестить колоссям.
Над землею пісня ожива.
Як же я люблю твоє волосся,
коли дзвонить росами трава.

К.Т.

В очах твоїх білі троянди
розквітають біленько, як сніг.
Як пелюстки розвіяні, тануть
поцілунки твої у мені.
Вечір тихий ворожить розлуку,
але серце благає - не йди!
Простягаю тобі свою руку -
своє серце тобі назавжди.

Коли вечір лягає на плечі.
Ти до мене кохана прийди.
Обійми мене ніжно, бо втеча
залишає болючі сліди.
Ти у серці моєму весняно
так квітуєш, зорею гориш.
Я твоїми цілунками пяний.
Вечір. Тиша. Ти знову мовчиш.
Твої губи - солодку малину,
я у снах своїх бачу щодня.
Обійми ж мене, мила, єдина.
Ти у мене навіки одна.

Прийди у сни і розбуди мене,
Трояндово, тендітно, пелюстково,
Спаде на мене щастя осяйне,
Веселка засміється кольорово.
А там, у снах, літатимем удвох,
Нам крил не треба, нас любов окрилить.
А потім ранок. Закінчиться сон.
Але на цім не закінчиться диво!