Стокато пiдборiв. Строкатий блузон.

Bijou віддзеркалює iскри вiтрин

Я хочу спитати куди ти й чому

Ти налякаєшся – «Що то за один?..»


Бо це ж Вавiлон, моє сонце маленьке,

ось тут, у сузір"ї неонових зiр

тут кожен чужий - небезпека i звір

Бо це ж Вавiлон, моє сонце маленьке

Увесь оцей свiт.. а другого й нема

Мiсиво фарб - отрута п"янка

Куди ти бiжиш, моє сонце, одна?

А ще, вчора, у мене
поцілили недокурком.
З якогось балкону
не надто висотного дому
на вузькій вуличці,
майже в центрі.

Сутінки.
стіни товсті
майже не
горять ліхтарі.
фон – небо – індиго.
Розлітаються іскри в повітрі.

Просто ще один привід поглянути вгору.

Здалося доцільним чіплятись до перехожих-
«намалюй мені баранця»
Одна мила пані,
в очах до африканський дітей співчуття,
навіть, потягнулась до гаманця
звичним рухом
так змахують муху.

Мабуть, вона теж не вміла намалювать баранця
Чомусь, ніхто не вміє,
а хто вміє, той воліє
трудитися над масштабнішими полотнами
писати маслом, обрамляти різьбленими рамами
блискучими вітринами
глянцевими сторінками
і телекамер очами
і словами словами словами словами
половними, що як стіна між нами
глуха

мабуть, щоб приховати,
що й ці
неспроможні намалювати
баранця

Руан! Мені шкода тебе, Руан!

....Руде волосся золотом звогніло /ззоліло...

Мені шкода тебе, Руан.

Шкіра біла червоним/чорним звугліла до
кістки, що теж біла.

Та шкода, тебе, Руан.

Мені- то –що...душа давно вже пломеніла,
а тіло майже вже зомліло...

Шкода тебе, Руан.
Задихаючись смрадом власної плоті, біль.
Матір Божа! В скорботі.

О, як шкода, тебе Руан,
Залишать на поталу тим –
Патріотам, святцям, королям...

Так шкода тебе, Руан.

Дим. Жар.Іскри.Свідомість втрачаю .
Відмучилась. Бійся тепер,
мені шкода тебе, Руан.

Чи то люди покинули дім

Чи то сам він від них відцурався,

надивившись сварок і кривд,

Він дрімати у тиші зостався.

Відвернушися більмами шибок,

затулившись обдертістю стін,

і укрившися крихтами ліпок

раптом став невимовно один.

Ось неначе стоїть серед міста

Тут, неначе, машини і люди

Але місто, либонь не помітить,

Як його вже на місці не буде…

Ізсутулився, в спогадах зник

У дитинствах сивих бабусь


Там лишився - в альбомах старих,

Власне, я теж, на фото дивлюсь….

Темні вулиці темні
спальні райони міста
в пору цю, мабуть, банально-
запах пожухлого листя
Відблиск автів у вікнах
і під ногами відблиск-
прогуркотіло й стихло
і знову навколо темно

запах запах той листя

Тінь біжить вперед мене-
знає дорогу, напевне.
Кроків її не й чути. Підбори
мої рахують сходи- неначе
хочуть запам*ятати краще.
То вірно, бо ж треба колись
вертати(сь) (назад) кудись

Темні вулиці темні
спальні райони міста
чорний і жовтий звичайні
два кольорИ осінні...

в сірім сміттєвім баці
щось знадобилось хлопчині