І ми,
збудили врешті-решт сонце
коліс стукотом
і воно, кігтиками з золотим
манікюром продирає темряву,
ще мляво, проте впевнено-
бачиш – ранка на небі кровить,
ще мить і сонце
вибереться назовні
і стане ранок

і день інший зовсім:
і треба буде здавати постіль
і з’ясувати куди запхали ножа
і на що схожа
станція за вікном
і кава залита кропом…
і хтось скаже, що схожі всі станції
а хтось пошкодує, що скінчились вакації …

скрип - і мить –і вже прибули
вставай та іди
в потоці інших прибульців...
чи ще затримайся на східцях

та поки не чуєш,
надто рано- ще спиш

так, ще надто рано
і я поспішаю мовчки,
лежачі на полиці
мені – як і сонцю не спиться,
а воно правда, вже вибирається
вбирається – довго так
мабуть
перед дзеркалом крутиться –
ще трохи рум’ян й золотавої пудри…
так можна вже й з’явитись на люди

і ось – визирає
оглядається
теж, мабуть уявляє
день
новий
і коло
нове
зазирає й в моє вікно
і прислухається
до
тук тук-туктук-туктук


2005