Я не ухожу, я только скрываюсь временно
От неблагополучных глаз...
Моя история стоит смеха
И слез не более двух-трех,
А слезы жизни не помеха.

Откройте мне двери в сады,
И это мне станет утехой!
Разве не утро – начало?
Разве не в свете иллюзия света?

Словно окно в твоем Эрмитаже, слово упало
Треснуло, хрипло рассыпав узор на асфальте
Летним дождем было вымыто слово,
В книжке любимой давнишней оно танцевало.

Вскользь пролетело над ливнем беззвучно
Село на камне, душе безымянной
Плакало слово ночами, наутро -
Снова стучаться к тебе собиралось.

Снова совою старой корявой
Ухнуло букв сочитание смелое,
Малым ребенком мудрость картавила,
Сизой голубкой Любви ворковало.

Десь сьогодні гуляла посмішка
Щирим сміхом гуляла радість,
Поселилась в серці квітонька
і розквітла з ранковим запахом

Зеленіла трава барвистая
По невинній пробігли коні,
А вона проросла пшеницею,
а вона чарувалась лоном.

А вона при місяця сяйві
Колисала вітрів розбещеність
Колисала щастя в запасці,
Розсипала радість перлами...

ГРЗ гризе,
у світлі брак тепла
свобода осінню стече,
а ти дізнаєшся про це
якогось тридцять другого
числа.

ховатиму перед ранковою
твоєю перемогою
рідке із ніздрів (ГРЗ)
і вщент твою "любов" потоплю
смаркливою розмовою про це.