Хтось чекав на весну-
Панацею від болю...
Хтось чекав-не діждав
І забрав все з собою...
А весна не барилась-
Віти квітами вкрились...
І тепло вже усюди-
Не тепліше лиш в грудях,
Що боліло-болить....
Як на світі цім жить?

Прийшла весна і скресла крига
І у душі моїй відлига
І витіка з очей слізьми
Все горе,завдане людьми
Шукає сонця промінець
Надії ніжний пагінець
Що пробивається крізь шар
Торішнього ,гнилого листя
І не повернеться кошмар
Який мені ночами сниться
Весна прийшла-радіє серце
І ожива очей озерця
Весна! Весна-моя надія
На те,що сонце всіх зігріє

Ніч зорі
Купала у морі
Одну згубила
Вода прибила
До берега зірку
На небі дірку
Людина латає
Коли помирає

У парку розцвіли старі каштани.
Буяння цвіту,мов вино,дурманить.
Пригадую себе іще дівчатком,
Яке гуляло в парку з любим татком
І міцно за татову руку трималось,
Раділо усьому,і всьому всміхалось...
Все ті ж каштани,все та ж весна,
Та я вже стала давно не та...
Хоч немаленька,і не дівчатко,
Та в парк гуляти я ходжу з татком,
Але це татко моєї доні...
А в мого татка вже сиві скроні,
Бо річка часу незна спочину
Ні на секунду,ні на хвилину...
Весна минає-приходить літо...
І опадають з каштанів квіти...