знов ніч заховала сльози ранкові
і на столі знову біле вино
як завжди пишу новий вірш я поволі
і знову я пяний собі говорю

Все класо, чудово, пройшов вдало день
так просто раптово не чути пісень
так добре побути лише із собою
забуть ти про клятви, що дані тобою

бо іх не почують, про них вже забули
і сліз невідчують, бо мовчання почули,
і крик не побачать! ТИ перестань
тебе на пробачать, бо пройдена грань...

А завтра знов прийде сьогоднішня ніч
і знову ти випєш, але в чому річ?
ти ж знову напишеш нового вірша,
ти знову розкажеш:"Співє душа"

замовк телефон на столі знов вино...
і пишеш ти знову та тобі все одно.......

Занадто довго я страждав!
Занадто сильно я кохав!
Немов лікарство ця розлука!
Я зрозумів: «Ти просто …!»

зламатися - щоб стати сильним,
заплакати - щоби сміятись,
закритись в клітці - щоби бути вільним,
збрехати всім - щоб з правдою зостатись

Мовчить телефон,
А надворі знов сніг...
Кричить грамофон,
А плакати ж ГРІХ.

І РУКИ так трусяться,
І тіло болить.
А серце так проситься,
Воно так кричить.

Куди ПОДІТИ спогади?
Куди втікти від них?
А може бути гордим?
І викинути іх?

А як вставати рано,
й небачити тебе?
Коли пропадуть рани?
Коли все заживе?

Хоч гори повернуть
для мене не проблема.
Та як тебе забуть?
Це нелегка дилема...

але я мушу жити
я маю далі йти
любов свою убити
й себе перемогти

куплю весь світ,
себе ж продам.
втічу від бід
та не віддам
останній подих я залишу,
як смертний вирок для життя,
а капля крові не напише
якіїсь мертві почуття...

В двійкові системі
твої почуття.
Де нуль й одиниця -
Це смерть і життя.

Слова, що сказані в мовчанні,
І біль що в радості відчув.
Ти ненависть побачив у коханні -
Життя інверсію ти мовчки проковтнув…

Сховатись, згубити,
Незнаючи втекти.
Хотіти змінитись,
Себе віднайти.

Брехати, чекати,
Убити себе.
І просто мовчати,
Хай щастя пройде……

загублені фрази
в розбитих серцях
словесні образи
на твоїх устах

та ти вже не бачиш
що робиться там
а я не пробачу
душу я не віддам...

ти убила любов
ти мене розорила
на руках в тебе кров
щастя наше розбила

незказала промовчала
незхотіла утікла
нас тоді ти поховала
лиш себе ти зберегла!

ти іди не залишайся
пропади з мого життя
утікай і заховайся
відійди у небуття

забувай і не вертайся
не дзвони ти просто йди
ти від мене відвертайся
не шукай собі біди

мене нема я тепер інший
словами вбила ти мене
я промовчу нескажу більше
а час бо скоро промайне

забуде час нас із тобою
пройде тривога у душі
ти вибрала собі дорогу
в якій нема мене в кінці

а я без тебе проживу
кохання інше віднайду
збудую я нові мости
і буду я по них іти...

я буду щастя все шукати
і точно я його зйду
не буду марно я блукати
не пропаду, не пропаду...

папа прощай тобі я кажу
і мовчки я від тебе йду
я сьози свої не покажу
я промовчу, я промовчу...

усе я це в собі зховаю
навіки це похороню
я знаю знаю я кохаю
але мовчу але мовчу

бо ти не хочеш цього знати
бо ти не хочеш так іти
ну щож я буду відлітати
я мушу мушу відійти!

Не параноя це, і не психоз.
І точно не шизофренія.
Це просто сильнодіючий наркоз,
В який ввела мене оманлива надія.
Та я щоденно хімікати ці,
Сорбую своїми думками.
А перстень хоч і досі на руці,
Та почуття заметені снігами...

і серце болить
і на подушці сльоза
та душа вже мовчить
її давно вже нема

і слова якісь сірі
і усмішки нема
і він ніби не бідний
і кругом не тюрма

що бракує йому?
що їще йому треба?
Лімузини уже є
І будинок "під небом"

від АРМІНІ ВІН вдітий
у БУГАТТІ сидить
та чомусь одинокий
чомусь завжди мовчить...

не мовчи озирнися
вона позаду іде
просто ти зупинися
вона тебе дожене

Не тікай перестань
життя у тебе одне
покажи не ховай
бо воно швидко йде

не лишися самотнім
бо вона не простить
знову ліжко холодне,
і сльоза знов біжить...

любов on-line
хіба ж таке можливо
кохати і не чути слів
коли в off-лайні ти чекаєш дива
й у чарці віскі сильних почуттів

любов on-line
мабуть, це все без змісту
любов on-line
безглуздий набір слів
любов on-line
загублена у місті
на сервері двійкових почуттів...

закривай тихенько очі,
засинай
я на вушко прошепочу
баю-бай

тебе ніжно я обніму
пригорну
в ніч холодну я зігрію
й сам засну..

нове життя ми побудуєм
у ньому щастя ми знайдем
й кохання ми тоді відчуєм
і перешкоди всі пройдем.

але не скажемо нікому
що робим зараз ми удвох
проклали ми нову дорогу
і взяли ми чортополох

життя уроків небагато
та вивчили відмінно їх
а кожна мить для нас це свято
бо буде радість буде сміх...

Ненавиджу
А може ще люблю
Літаю
А може і повзу
Знахожу
А може і гублю
Я відриваюсь
А може й відстаю
Вперед іду
А може я вертаюсь
себе ловлю
А може й помиляюсь
Ненавиджу
А може лиш ховаюсь…

Любов на ненависть змінив
І хоч ще світ не підкорив
Та не важливо точно знаю
Бо більше тебе не кохаю

Відкрилися усі дороги
З’явилися нові шляхи
Немає відчуття тривоги
Я буду уперед іти

Але не просто йти а бігти
Мов найстрімкіший я гепард
Не залишаючи ні крихти
Неозираючись назад

Тобі я вдячний до нестями
Зробила ти мене таким
Не плакатиму я ночами
Але й не буду я святим

В житті я маю зараз мрію
А в ній немає вже тебе
Давно убив в собі надію
Я переміг тепер себе

Я буду буду буду жити
По головах чужих іти
Не сумніватись не любити
Все для мети все для мети

Я дам тобі одну пораду
Не стій у мене на шляху
Хоч щоб там було, це позаду
Я не прощу я не прощу…

Живи живи не зупиняйся
Літай літай не опускайся
Втікай втікай не озирайся
Вперед вперед не залишайся
Моєю...
Я переживу.
І хоч я крила поламаю
Та не важливо я ж кохаю
Я сили всі свої задію
Щоб втілити єдину мрію
Забути те що в нас було
Щоб відчуття оце пройшло
Щоб дихати на повні груди
І я надіюсь що так буде
Що зможу в очі я дивись
І без печалю говорити
Що ти тепер вже не моя
Що в тебе інші почуття
Незнаю що ти відчуваюш
Лиш знаю точно не кохаєш
Мене…
Бо ти сама сказала
Що ти напевне й не кохала
І я це мовчки проковтнув
І біль тоді таку відчув
Що захотілося померти
Що захотілося все стерти
І досі я із цим живу
І все роблю і все роблю
Щоб це забути. Бо так треба

Фігури постали
Вони збунтували
І все розвалили
Мене розорили
І мат для кохання
І мат для бажання
І мат почуттям
І мат тим життям
Поставили і не простили
Поставили і не відпустили
Поставили й усе забули
Поставили і не відчули
Сумління крику, і тривоги
Закрили вони всі дороги
Які ми разом будували
Колись давно коли кохали
По них з тобою ми ходили
Люблю тоді ми говорили
Хотів вернутися назад
Але не зміг,поставлений мат..

затишне кафе
дорогі сигарети
життя мов цвіте
в молодого поета
широка усмішка
щасливі слова
здається що дійсно
душа розцвіла
та в темній оправі
сховалися очі
шукають все правду
і плачуть щоночі
у серці пустиня
у ньому печаль
це все всередині
й йому себе жаль
одне питання чому
а у відповідь тиша
ніхто не вірить йому
й не поможе вже більше
тепер він просто самотній
один він точно тепер
його серце холодне
він напевне помер
дарма красива усмішка
дарма щасливі слова
нема нема його більще
це ширма все і просто це гра
щоб через силу ще жити
щоб заховатись в собі
і тільки бога молити:
«пошли могилу мені»

ти зрадила своєму щастю
ти погубила замок мій
твердиню радости й кохання
і цитадель моїх всіх мрій

та я його знов відбудую
міцнішим зроблю його я
тоді ніхто вже не зруйнує
я мріям дам нове життя

я стінами їх обгорну
і непристувними валами
від твоїх слів їх захищу
й довкола земету снігами

так щоб ніхто не міг і знати
що робиться в душі моїй
що можу щиро я кохати
що сповнена вона надій

надій на краще, на майбутнє
на радість і на співчуття
щоб просто відчувати сутність
незнати болі й каяття

забуте кохання
розбиті серця
хвилини мовчання
роки каяття

ми просто сховались
ми просто втікли
від всіх відірвались
від себе не змогли

ми кажем що любим
і віримо в це
та ми не забудем
бо це ше не все

хоч далі живемо
й сміємося ми
та клітки куємо
для тієї журби...

і знову ми брешем
що далі живем
та ми все переможем
та ми все це пройдем!

найтяжче витримати це
коли ти просто не живеш
коли слова твої зникають
і значення своє втрачають
ти зрозуміла все для себе
небуду я міняти це
бо допоможе мені небо
душа ж твоя нехай цвіте
я в стороні це все побачу
і мовчкиу кутку поплачу
бо це все правда
ти це знай
якщо ж нехочеш забувай

хотів якось я зрозуміти
яким шляхом я маю йти
чи варто зараз вже радіти
чи може краще відійти?
я пробував все описати
якось доступно підійти
і ситуацію злякати
я лиш тоді хотів змогти
хотів собі я набрехати
хотів затемнити весь світ
і горе і біду призвати
і кинуть світ собі до ніг
тоді побачив промінь сонця
незнаю звіки взявся він
небуло ж в мене ні віконця
не падала і навіть тінь
та він зявився і промовив
нетреба просто ти прости
повір подінеться тривога
ти просто її відпусти...
тоді зявилися слова
які її я написав
що ніби вже душа жива
що іншу я вже покохав
я знов тоді робив помилку
я знов тікав я знов брехав
задуматися ж на хвилинку
я думав часу я не мав.
в ті дні я точно загубився
в ті дні наперне помер я
в собі тоді навік закрився
жакінчилось тоді життя..

Я весь шлях горя перейшов
Хотів з життям я покінчити
Та на краю землі знайшов
Те, за що я маю жити
І ти мені допомогла
А я невдячний неповірив
Ти весь цей шлях зі мною йшла
А я тебе так покалічив
Пробач невдячного дурного
Я вірити тоді не міг
Була в душі пересторога
Я кидався тобі до ніг
Тепер тебе я відпускаю
Лети у вирію життя
Повір в душі я ще кохаю
Та це проблема не твоя!

Я пробував вірші писати
Я в них хотів тобі сказати
А що казати я незнаю
Бо просто я тебе кохаю
І описати той мій стан
Словами просто неможливо
Любов пройшлась як ураган,
Це все не фільм, це все наживо
Та витримала ти усе
Ти зберегла в душі надію
Нехай душа твоя цвіте,
І радується й нехай мріє
Бо добре буде тобі жити,
Бо щастя до тебе прийде
Нетреба тільки лиш тужити
Ти памятай це пропри все
Ти правильно усе зробила
І не картай себе за це
Ти ж просто так і не любила
Повір маленька це вже все
Багато буде ще думок
Багато сварок ради бога
Пробач за цей страшний урок
Пробач за все..

Слова самі в рядки стають
Печаль на себе забирають
І вірю я що зараз й тут
вони мені допомагають.
А що таке оці слова
А що таке ота печаль
Чому вона враз ожила
Чому мені себе так жаль?
Напевне знаю я чому
Напевне сам я винуватий
Сказала ти люблю йому
Мені ж прйшлось це представляти
Ти була всім в моїм житті
Тепер нічим ти не осталась
лиш тільки пам'ять про ті дні
коли з тобою ми кохались
залишилось одне кольцо
яке мані подарувала
холодне стало враз воно
і все пропало все пропало…
куди не глянь там всюди ти
сорочка джинси гаманець
чому ж не можу я піти?
Коли настане вже кінець
Коли нарешті зрозумію
Що незміню нічого я
Коли ж нарешті я зумію
Прийти в нормальнеє життя

на небі зорі появились
затихло жваве місто враз
і мешканцям його приснилось
що все це клас,що все це клас
несплю цієї ночі я
бо йде війна,бо йде війна
але без танків, без піхоти
без криків болі без турботи
ви скажите неправда це
війни такої небуває
та хто загляне в моє серце
той думку свою поміняє
і хоч як добре зверху все
всередині одна пустиця
там вже нічого не цвіте
нема нічого всередині

Як надоїло, то скажи,
Я постараюсь замовчати,
І ти не бійсь, не буду я
тобі цей брєд тоді писати
Я просто мовчки у кутку
Доб’ю все те що ще осталось,
І заховаю, замовчу,
І вже не скажу… обірвалось..
Я постараюсь знову жити
Попробую когось любити,
А може просто говорити,
Що я люблю
Бо я не знаю
Мені здається ще кохаю,
Й хоч відповіді і не маю
А може просто я не бачу
Що надарма я зараз плачу
Що марно це тобі пишу
Що вже тебе я не верну…

Щодня приходить тая мить
Коли все тіло так болить
Коли вже очі не ховаю
Коли нікуди не втікаю
Коли лишаюся один
І забираю весь той дим
Який мене від всіх ховає
Який мене оберігає
Чомусь не можу зрозуміти
Чому не можу я радіти?
Я ж просто хочу мовчки жити!!

Оці слава пишу ноутбуку
Тепер він мій єдиний друг
І хоч не візьме він за руку
Та він є тут, та він є тут
Тепер я хочу тихо жити
Хоч знаю що не вийде це
Не хочу більше я любити
Та це так важко, важко це
Колись мені допомагало
Те що напишу тобі
Тепер усе це вже пропало
О Боже поможи мені
Душа померла ще учора
А тіло й далі ше живе
Йому потрібна допомога
Та хто прийде, Та хто прийде?
Здається все це дуже просто
Радіти коли маєш все
Та біль чомусь така є гостра
Вона ще є, Вона ще є
І далі тихо я чекаю
І далі гірко плачу я
Хоч все це значення немає
Ти не моя ти не моя
Ти мене просто обікрала
Забрала душу ти мою
Ти її ніжно розтоптала
І вона точно не в раю
я сьози мовчки витираю
Ховаю біль Ховаю біль
І усмішку я знов вдягаю
Та це все тінь та це все тінь
Чекаю я отого ранку
коли тихенько я проснусь
і усміхнуся до світанку
і знову у цей світ я вернусь…

А час краде останнії хвилини
Ті миті щастя що у нас були
Й дарує він самотнії години
Й карає він тим відчуттям журби
Я просто жить хотів у цьому світі
Ні зла не бачити, а ні брехні
Та в всій прекрасні його розмаїтті
Я їх лиш бачу й важко вже мені
Я пробую печаль загнати в слово
Яке пишу я папері тут
Та не поможе мені зараз мова
Не скаже: «Це вже все, забуть!»
Та мова зговорилась з часом
Вона так просто не простить мене
Той світ нам не дозволить бути разом
Моє життя без тебе зараз йде.
Я істину невпинно все шукаю.
Я хочу знати лиш чому.
Та значення тепер вона не має
Й непевне я її і не знайду

Хотів якось я зрозуміти,
яким шляхом я маю йти.
Чи варто зараз вже радіти?
Чи може краще відійти?
Я пробував все описати,
Якось доступно підійти
І ситуацію злякати
я лиш тоді хотів змогти
хотів собі я набрехати
хотів затемнити весь світ
і горе і біду призвати
і кинуть світ собі до ніг
тоді побачив промінь сонця
незнаю звіки взявся він
небуло ж в мене ні віконця
не падала і навіть тінь
та він зявився і промовив
нетреба просто ти прости
повір подінеться тривога
ти просто її відпусти...
тоді зявилися слова
які її я написав
що ніби вже душа жива
що іншу я вже покохав
я знов тоді робив помилку
я знов тікав я знов брехав
задуматися ж на хвилинку
я думав часу я не мав.
я планував усе зробити
до того строгого числа
ти мала сильно полюбити
ти мала бути знов моя
в ті дні я точно загубився
в ті дні напевне помер я
в собі тоді навік закрився
закінчилось тоді життя..

І ми вже фото поміняли,
І усмішки на них вже знов,
І всі уже позабували,
Про ту любов, про ту любов.
А я один це пам’ятаю.
На зміг чомусь я це забуть.
І досі біль я відчуваю,
І в цьому суть, і в цьому суть
Говорять час лікує рани,
Не допоміг мені ж нічим.
І хоч я втік за океани,
Та я один, та я один.
Я знову тему відкриваю,
Я знову їй це розкажу,
Я сам ж її і закриваю,
Але нікому не кажу.
На пальцях мозолі від слова,
Яке я досі ще пишу
Я знаю ти ще не готова,
Та все одно я це роблю.
Та я тобі не відсилаю
Свої ув’язнені думки.
Я кажу іншу я кохаю
Тебе ж не украдуть роки!
Ви скажете це все без змісту.
Ви скажете набір це слів.
Я ж далі пройдуся по місту,
По місту мрій і сліз морів…

Солова, слова, і знов словва.
Якби ми знали їхню силу!
Від них - душа враз ожива
Від них - «ховається в могилу»