Дядько у довгому пальті
І з широкими полями шляпі…
Ви комір так високо підняли
І очі заховали в шляпі.
Себе від світу заховали,
Щоб минулого не згадали.

Дядько у сірому пальті
І в такій же сірій шляпі…
Я бачу вас щоднини,
Я бачу вас щоранку.
Забувши про години
Йдете ви до ґанку.

Дядько в дивному пальті
Й такій ж химерній шляпі…
Мені би ви хоч раз,
Хоч раз би посміхнулись.
Від сірих цих тонів –
Назавжди відвернулись.

І більше б не назвала
На вас я «дядьку»,
Коли б я мала згадку
Про дядька й сіру шляпку.

Вибач, що кохаю.
Вибач, що люблю.
Просто я не знаю,
Як без тебе проживу.

Дихаю тобою,
Лиш тобой живу,
Але без тебе, знаю,
Те що я помру...

Лише поруч з тобою
Сміюся, а не плачу.
Лиш тобою марю,
Без тебе замерзаю.

Сльозу з щоки стираю,
Коли тебе вночі згадаю.
Я тебе не проміняю
І дуже палко кохаю.

3-4.05.09 рік

В океані безмежнім й єдинім,
В великім, глибокім, блакитнім.
Впаду у нього всим тілом,
Думки всі залишу під небом.

Нехай вони відпочинуть,
під небом відкритим заснуть
і хай вони до ранку,
до сонця не встають.

Окунусь з головою у воду,
відокремлюсь від всіх навкруги
і подалі від всих я полину.
Все забуду! Полину туди...

27.04.09 рік

Бачу небо.
Вгору руки,
Туди у небо,
Туди, де стуки
стають все тише
й знову тише.

Лечу до тебе.
Туди у небо,
У синє-синє
Безкрає небо.
Дивлюсь на тебе,
Молюсь за тебе.

Шукаю зорі,
Далекі зорі.
Щоб віщувати
гіркої долі.
Сидіти, вмивати
обличчя сльозами...

Не буду!
Не зможу!
Не хочу!
Не стану!
І не закрию
ніколи я вічі.

Навіть не думай!
Не буду! Не стану!
Маски не вдіну,
Крил не зніму.
Просто й спокійно
піду по життю.
22.04.09р.

Ти ще мала й така неосвітчена,
Ти ще вчишся просто літать.
Здійматись угору - мати учила,
А хто буде падати вчить?

Те ще маленька ластівочка,
Безтурботна, ні про що не думаєш...
Ти ще просто мамина донечка
І гіркого не знаєш життя.

Ти мрієш аби пошвидше вибратись
з-під маминого, теплого крила
Й на крилах своїх податися,
Туди: там, де краю нема.

Ти така маленька ластівочка,
Котра прагне по небу літать.
Тільки знає, як угору здійматися,
А до низу не вміє літать.

Ти мала й така неосвіченна.
Маєш мрії й багато думок.
Ти ще донечка мамчина
І учиш життя, як урок.
18.04.09р.

Люблячі очі,
Безсонні ці ночі.
Кохання без меж
і я все про теж...

Улюблені руки
Ці крики шалені.
Ми на вершині,
Вершині гори.

Сонце вже сіло
в небі світило
Світить на пагорб,
Де ми з тобою є.

Сидячи разом
Світанок чекаєм.
Спина до спини,
Собі щось співаєм.
14.12.08р.

Я знала її, ту весну,
Її рудоволосу…
Завжди усміхнену й веселу
Й водночас сонячну й зелену.
Та, що в серця вселя тепло,
Та, що жене з душі все зло.

Я знала її, ту весну,
Її сірокооку…
Я з нею вранці в люди йшла
Щоднини її виглядала.
Ту, що сонце вставати гукала,
Ту, що ластівок з вирію звала.

Я знала її, ту весну,
Ту завзяту й водночас милу.
Це вона траву в зелений змінила
Й на дерева усі бруньки почепила
Та, що ранішні роси розкидала,
Та, що весну в серця вселяла.

Я знала її, ту весну,
Її просту і босу…
Та що жене печаль і сум
Й розносе радість і кохання.
Та, що ввіва в серця тепло,
Та, що жене з душі все зло.
14.04.09р.