Погляд блука по квіткових алеях,
Ковзає, наче загублена ртуть.
Знову в руках білі лілеї
Власницю серця твого не діждуть.
Ні, не чекай, не шукай, не надійся,
Не намагайся, не мрій -
Кралечка знає, як розбиває
залишки твоїх надій.
Скажи ти їй:
/Амінь,
Серце не камінь
Хай же їй грець,
То ще не кінець...
Та серце не камінь/

Завтра ти будеш по вулицях міста
Мрію шукати нову
І зрозумієш - не даремно лелієш
в серці своєму весну.
Рука в руці - так, тамуючи подих,
З іншою поряд ти будеш іти,
А за розлуку та мовчазну зраду
З посмішкою ти ЇЇ відпусти,
Або скажи:
/Амінь,
Серце не камінь
Хай же їй грець,
То ще не кінець...
Та серце не камінь/
... та серце не камінь...

Ти - актор. Занімілий на сцені образ.
І, здається, що твій не наступить ще час.
Але все ще чекаєш чарівного дотику ролі.
Потім граєш, доки пломінь свічі не погас.
Забуваєш про все, концентруєш увагу на ролі.
Ти - не ти, світла тінь чийогось забуття.
Ти лише перевтілення в душу героя,
Смутком горе повите і тихе чиєсь каяття.
Це і мати, що тужить, вмирає, надіється.
Це і син, що загине чи лишиться вік пам"ятати
Все, що діялося чи все те, що діється,
Щоб нащадкам своїм у піснях чи казках передати.
Бо з героєм Стефаника в тебе споріднені душі вже,
І на тілі твоїм українські квітують вишиванки.
І не в ніхто передати цього не в змозі так
Як ти,
Бо вже рідні для тебе ці "Мамині співанки"...
Ти актор. Ти на сцені, хоч роль уже зіграна...
Раптом тишу розвіють бурхливі, шаленні овації!
Ти - актор! І за це отримуєш вячність.
Вдячність іншої вже, хоч до болю ще рідної нації...

Зажура, зіткана зимою,
Засипле землю злотом злив замерзлих зір...
Звучить зрадливе і зловісне "забудь"...
Звичайно, зайчику, я зараз...
Ти - зараза

Я знов іду до тебе, моя леле,
Іду, коли день тихо догорає -
Цей вечір подиху твого чекає,
він дише і живе лише для тебе.
Я йду по тій заросяній доріжці -
Назустріч ти по ній ідеш до мене,
волосся гладить листячко зелене,
життя радіє на твоїй усмішці...
R:
Шалена ніч нас поєднала,
Від самоти нас врятувала чорна кава.
Цілую ніжно твої сни,
Прошу тебе, засни в моїх обіймах,
Кохана...

В душі моїй ти ніжність залишила,
Мої думки звела у пісню серця -
Воно тобі взаємністю озветься
І щастя візьме нас на свої крила...
Я йду по тій заросяній доріжці,
Я знов іду до тебе, моя леле...
назустріч ти по ній ідеш до мене,
життя радіє на твоїй усмішці...)