Цей хлопчина був звичайним наркотичним ділером . Ось він купує цей білий порошок не задумуючись ні над чим, думаючи тільки: а скільки я отримаю грошей в результаті своєї чергової оборудки ? В його голові кружляють наче ворони ті думки про гроші ,секс, кайф,пістолети, міліцонери,страх,гнів, вседозволеність, безкарність. Ніхто і ніщо не може його зупинити . В нього є гроші,зв’язки там де треба і велика велика всеохоплююча віра в себе, одного єдиного величного багатія світу.

-Ну що друже ось тобі цей сундучок з порошечком . А де мій мільйон?

-Та ось , все до останнього долара.

Відкривши кейс було видно скручені в стопки по десять тисяч папірці.

-Оце я розумію ділова людина. Приємно мати справу з тобою друже.

Забравши цього сундука гість тихенько не обертаючись відійшов і розчинився в темряві ночі. Тепер в нашого героя був заповітний порошок і він міг досхочу, в десять раз більше наварити грошенят.

-Ось ось. Хай–но я продам це все добро, ото буду мати доларів. Все продам. Сам продам.

З цими думками а ще з мільйоном інших проблем і страхіть він поплентався додому.

Крізь чорну, тиху, трішечки розбавлену побитими ліхтарями та місяцем ніч він з острахом в серці, що хтось нападе і відбере його добро, як чорний кіт перестрибував одну калюжу за іншою, переступав проломи на дорозі і тратуарах так сказати нісся назустріч своїй долі.

-Агов! Допоможіть!- аж раптом почулось з темного помийного закутка цієї вулиці.

Серце юнака здригнулося.

-Поможіть поможіть поможіть!- знов і знов десь лунало в темній пустоті.

І знову і знову його розум підказував :не звертай уваги, ти тут ні причому, нехай держава піклується про те що тут діється, адже ти не хочеш отримати собі проблем а той втратити життя. І він ніби вже погодився з такими корисними для нього доводами, але щось ніби в серці взірвалося, ніби в нього за секунду помінявся світогляд, все його життя. Якесь невідоме досі, небачене і не чуте раніше почуття пробудилося в його серці. Його голова все боролася та підказувала: ну будь же розумним, в тебе немає шансів ти що здурів? Але десь там в глибині його серця все більшої і більшої сили набирало те його цунамі. Воно летіло і пливло, змітало всі егоїстичні самозадоволені почуття і думки та врешті решт почало підбиратися до горла його волі.

Все-таки не проста ця річ воля- на неї має вплив багато хто, а все відбувається тільки за допомогою неї. Людина може завжди зробити вольовий вибір.

В його тілі чи то душі, а може в серці з новою і новою силою піднімався і бурлив адреналін. Щось всередині клекотало і клекотало і раптом все, кінець – він врешті-решт був готовий до бою.

Роблячи крок всередину пітьми щось все здіймалося і здіймалося, адреналін вливався і вливався, здавалось , що тіло ось ось взірветься.

Ей стійте примурки!-почулося дзвінким ехом між двома домами, третьою стіною та ним.

В темноті цього кварталу було нічого не видно та досить добре все чути.

-Хлопче лети з цього лайна мотильком та не шукай проблем.

-Ей ти шантрапа закінчена закидуй весла, а то я тобі не тільки мозги відстрелю.

Тиху напівмісячну злегка грайливу та дощово-прохолодну ніч враз розрізали швидкі та смертельні кулі. Вони вилітали одна за одною ніби падали зорі в зоряному небі та впивалися в теплі тіла. Пронизуючи знов і знов туманне повітря кулі то гучно розривали цегляні стіни, металеві козирки підвалів і сміттєві баки то знову і знову розривали ніжні тіла юних і не тільки бандюків . Раз за разом кулі то підіймалися то падали аж поки не закінчилися.

-Ну що ж хлопче, тепер дійшла справа до поножовщини. А-о-такої!-грімко вирвалося з грудей одного з них.

Враз ніж тихо й безболісно вивалився ніж з рук хулігана, коли його плече пронизав такий же гострий предмет нашого ділка.

-Ну гаразд хлопче - сьогодні ти виграв-прошепіло десь вдалині з вуст одного з них. Тихо тягнучи ранених вони з таємною злістю озирались навкруги залишаючи жертву і героя.

Десь в глибині між сміттєвих баків валялось почервоніле від крові тіло. Нічого не думуючи, а просто взявши на плечі цю непросту ношу він підвівся, забрав свій сундук і направився до себе додому.

Опустивши окровавлене тіло серед пустої квартири на ліжко швидко зняв телефонну трубку і визвав свого знайомого лікаря і непритомніючи від болі зайшов до ванної кімнати. Знявши важкі плащ, светер та майку в зеркалі він побачив прострелене присохше червоно-чорною масою крові плече. Раптом в голові закружилось - як білі сніжинки кружляють в висоті на небі , там у величезному тайфуні природніх катаклізмів. Падаючи схопився за ручку дверей та опустився на коліна. З останніх сил намагався відкрити свої очі та все марно- його відносило десь туди в світ таємниць природи та дивного почуття радості й страху.

Ось так просто без лишніх зусиль він піднявся, збоку лежало його тіло, а він надиво легко пересувався по кімнаті. Несподівано двері відкрилися і на порозі він побачив свого знайомого лікаря. Той пройшов у кімнату і побачивши її нахилився над окровавленим тілом дівчини і розпочав свою роботу. Розклавши всі свої хірургічні предмети встав та направився до ванної кімнати. Побачивши ще одне тіло на порозі ванної кімнати враз опустився, очистив та перев’язав рану. Набравши води та зробивши необхідне вийшов з ванної та схилився над тілом дівчини довго щось чаклуючи.

Дмитрію здавалося що він якась примара, бо скільки б він не силкувався щось сказати або поворушити нічого не виходило- тільки якась біла суміш плила з однієї кімнати до іншої і спостерігала за лікарем і двома тілами. Він був там, в тому потаємному світі між небом і землею, між світлом і тьмою, між добром і злом - рівно посередині. Ні почуттів, ні волі,ні добра ні зла,ні щастя ні якоїсь гіркоти. Просто пустота, пустота серця, пустота душі, пустота всього що б ви не називали, не почували чи не бачили. Тільки легка теплота огрівала його свідомість. Принаймі так здавалося саме його душі.

Ніби десь з далекого сну йому чулися дивні голоси: юначе ти маєш вибір, вольовий вибір, вернись і зроби його. Ця радість, що ти відчуваєш не є подарунком чи заслугою,не є покаранням і не є тим що ти отримаєш пізніше. Зараз поки ще ти не зробив кінцевого вольового вибору твій стан радості є тим, що належить тобі при народженні. Ніхто не може в тебе його забрати і він в тебе залишається під час всього твого життя: може ти ним живеш,а може він захований в тобі десь глибоко.

Раптом як падаюча кішка полилася його свідомість звідти з того безкрайнього простору в реальне матеріальне тіло життя. Він почав відчувати руки ноги тіло і врешті решт своє прострілене плече.

-Ей друзяко прокидайся - з такими словами лікар підніс до носу блідої голови нашатирного спирту.

Очі туманно силкувались відкритися, а по білому тілу пробігли вольові жилки намагань підвестися. Плече роздирала дика біль бурого ведмедя, який впав на кам’янисте провалля і його рани роздирали гострі камені гірської річки.

-А! О!-прогуркотіло з горла і сховалось в кам’яних стінах квартири.

Ох як багато пам’ятають ці стіни різних життєвих ситуацій. Вони як той комп’ютер всі емоції, всі почуття, всі рухи тих хто тут знаходився все сканують,копіюють і зберігають в своїх дивних атомах і молекулах. Колись буде можливо зчитувати з стін інформацію ніби дивишся кіно по телевізору.

Чого чого , а двох ранених тіл і сильних відчайдухів, що боряться за своє життя ці стіни не бачили і напевно не побачать.

-Ну напевно піду-відповів лікар може ще навіть вспію трохи виспатись. Я тобі перев’язав плече, їй теж зробив все необхідне.

-Дякую-почув у відповідь. Гроші я тобі віддам трохи пізніше.

-Та без питань.

Розпрямивши плечі і вставши на весь зріст лікар залишив їх: одного – на одному ліжку, іншу - на іншому .

Над нічним небом пропливали дивні закручені хмаринки. Вони ніби зображали в застивших картинках історію сьогоднішньої ночі, такої щасливої,доброї та героїчної. Такої рідкісної в людській історії, історії добра і зла, історії милосердя до ближнього.



- Води, води - доносилось від лежачої поблизу дівчини.

Примружуючись від нічного сну він повільно почав зводитися. Ось встав, підійшов до кухні, взяв кухлик води й підніс до її вуст. Вона пригубила до рота та рученята взяли в свої обійми цю кружку з небесно-доброю водою. Напившись досхочу і відклавши чашку на тумбочку з її вуст раптом вилетіло питання:

-А як тебе зовуть?

-Діма.

-А тебе?

-Віка. Дякую тобі. Я навіть не знаю як тобі подякувати.

-Та нема за що. Нічого тут особливого не має. Я йшов йшов і раптом почув крики, пішов розігнав бандитів … і опинилися ми тут.

-Всього - навсього?

Дивний, радісний посміх обійняв їхні душі. Вони ніби злились в якомусь дивному почутті взаємної радості, щастя та вічності. Вічності, що вони будуть разом, разом навіть, коли буде важко, коли в нього або в неї будуть якісь проблеми. Так сказати будуть ділити і щастя і горе.

Пройшло декілька неділь поки вони могли досить легко пересуватись. Врешті-решт Віка дізналась, що він займається наркотиками, а Діма – що вона дівчина легкої поведінки, яка регулярно кололась. Ця обставина не отримала якогось розголосу в їхніх душах, бо їх, як і тоді - під час першої ранішньої зустрічі, тягнуло один до одного. Щось було в їхніх душах об’єднуєче, життєве те, що вершить долю всіх людей – та доля, що призначена для них.

Комусь може видаватись дивним, що вони знайшли один одного, але такий дивний закон природи – все однакове притягується, а не однакове – не притягується. Добра людина притягується до доброї, ніжна людина притягується до ніжної, правильна – до правильної, неправильна до неправильної, а напівправельна до напівправельної. Все дуже просто – добро до добра, а зло до зла.

Так само і тут: наркоман-ділер, який відкликнувся на допомогу і вона – не зовсім чиста, але щось в ній було, інакше вони б не зустрілись.

-Вона тихо йому говорила: бачиш там за обріями сонце заховалося і ніби щось прошепотіло, тобі і мені , всім нам.

-Ну що, що воно могло нам наспівати, нагадати, відчути.

-Може воно хотіло нагадати нам про наші почуття. Наші мрії, адже не зайве сказати, що сонце лиш іноді залишає свої промінці на предметах дому.

Воно – сонце ніби хоче сказати – я віддаю частинку себе. Не на взамін на що-небудь, а просто в надії , в надії, що коли-небудь ці промені вам будуть потрібні. Може ви використаєте їх зараз, а може потім. Це вам вирішувати. Але безумовно одне: вам вони знадобляться.

-І дійсно, адже сонце не залишає частинку себе просто так, кому-небудь. Воно напевно повірило в нас, воно знає щось таке, що ми не знаємо.

-Коханий ти бачиш, ти чуєш у серці моїм уже здіймаються якісь хвилі адреналіну. Але що це таке? Чому мене так сильно тягне знову до тебе?

-Моя дівчино. Ти найкраща у світі. Ти говориш, що відчуваєш моє серце. Тоді ти знаєш, що коїться зараз у мене в душі. В середині серця. То ніби якісь хвилі в ньому припливають і припливають з усього тіла, і знову поринають у краї моєї душі.

-Знаєш , ти говориш ніжні слова. Вони знов і знов запалюють моє тіло. Вони виринають з твоїх бездонних грудей і тонуть десь там в моєму серці. Не знаю чому, але я чомусь до тебе лину. Хочу тобі віддатись, ніби зливатися з твоїм серцем, твоїми почуттями, твоїми надіями, твоїми мріями. Ти моє сонечко.

-Я, я теж ніби втрачаю сам себе, втрачаю свою суть і несу її до тебе, до твого серця. Мені хочеться ніби відірватися і летіти, летіти до твоїх ніжних грудей. Мені хочеться, мені хочеться тебе відчувати, почувати тебе в кожному подиху і втрачати себе, своє его заради твого, твого серця.

Коли кохання бурлить в тебе і в мене нам хочеться знову і знову кричати, кричати, тому що ми щасливі, кричати, щоб усі знали. Знали те, що ми разом. Ось наприклад, коли люди одружуються, то присягаються один одному, що будуть і в радості і в печалі, в добрих і поганих часах разом. Разом будуть переносити всі біди і печалі, радість, сміх і щастя. Це не такі вже й тривіальні, банальні слова. Ці слова несуть глибокий, глибинний, найглибший зміст. Вони кажуть нам, в них зашифровано: ми - це я і ти, це ти і я, і ми об’єднуємося, стаємо одним цілим, не тільки на день, декілька днів, місяців чи років. Ні. Назавжди. Це слово назавжди не таке вже й просте як може здатися на перший погляд. Це слово – символ, слово – міф, його не викинеш, не перечеркнеш, не забудеш. Воно найважливіше у всьому світі. Це слово – це дія, це слово – це воз’єднання, воз’єднання наших найкращих початків в одне, одне єдине. Це єдине стає в кінці чимось надзвичайним, живим створінням якому під силу все: і людські надії і людські сльози і печалі і людське щастя. Та врешті-решт це єдине робиться вічним: вічним життям,надією, волею.

Є ж такий міф у народі про те, що колись чоловік і жінка були одним цілим. Але щось, хтось чи якось так сталось, що їх розділили навпіл. І відтоді є він і вона, вона і він, і не можуть вони ніяк з’єднатись. Так от, коли чоловік і жінка одружилися вони тим самим створили його - це одне створіння душі, що є безсмертним, вільним і щасливим. Так принаймі ми уявляємо, що під час одруження дівчина і юнак стають одним цілим. На жаль це далеко не так, адже якщо і це справді здійснювалося б і два серця об’єднувалися, тоді й ми були б безсмертні, чого на жаль зараз немає.

Але ось те одруження, те релігійне вінчання – це не просто обряд , звичка, традиція. Це не так. Насправді колись наші предки володіли цим даром воз’єднання цілого і вони проводили обряд вінчання до того як зливалися в одне ціле. І ось одного разу людина сотворила гріх і тоді перший раз коли перервалась традиція і об’єднання перестало бути закономірністю. Це все рівно, що батьки перед тим як об’єднатись, обвінчались і ось вони об’єднались. А в них були діти. Але ж діти як казалось вище зробили гріх і тому вони теж обвінчались, але вже не змогли об’єднатись. Вони не розуміли чому не можуть об’єднати свої серця, тому старались це зробити все життя. Вони так і жили разом сімейним життям все життя і все ж не змогли. Щось порушилось. Але зате вони своїм дітям наказали, щоб вони обов’язково робили обряд вінчання, бо в ньому закладений величезний, сакральний, непізнанний, глибокий зміст. Зміст,який починається вінчанням і закінчується об’єднанням. Батьки це знали, тому передали дітям і сказали, що ця традиція – єдиний шанс для досягнення щастя – об’єднання, тому вони як слухняні діти виконують цей обряд з покоління в покоління. І навіть той первинний зміст уже загублений, але ж зовнішня традиція передається з покоління в покоління і ми все ж таки маємо надію. Надія того, що ми об’єднаємося десь у підсвідомості штовхає чоловіків і жінок вінчатися і вінчатися, одружуватися і одружуватися.

Так само і ми: любимо один одного, нас переповнюють почуття кохання. А що таке кохання? Все життя все шукаємо і шукаємо, а іноді навіть знаходимо таку людину і зачаровуємося нею і, і нам хочеться летіти бо любов – то політ, нам хочеться дихати, хочеться жити. Хочеться віддатися, віддати своє серце. Але що значить віддати своє серце? Це значить, що ми повинні довіритись цій людині, доставити своє життя цій людині, віддати назавжди себе і своє его. Але не все так просто, бо якщо було б можна віддати і радіти цьому почуттю, то всі б це б зробили і всі були б щасливими. Головна складність у тому, що коли ми повністю віддаєм своє серце , то цей власник нашого серця може робити все з нашим найкращим, найдорогоціннішим скарбом. Ця людина може просто забрати його енергію і викинути. Викинути як викидають сміття на звалища. І тоді нас уже не буде. Буде тільки ця людина. Питання енергії серця – це досить непросте питання,тому що завдяки їй ми живемо,ми не такі як інші, в нас є своє его, своє я. Ми неповторні,тому ніхто не збирається так просто розкриватися , об’єднуватисяі і віддавати своє серце.

Колись давно, саме якраз після того першородного гріха нащадки тих давніх людей правдиво і вірно з покоління в покоління передавали свої серця іншим людям. Ці інші цим користалися. Так виникло дві групи людей: одні були чисті, першородні і в них було добре серце. Вони завжди після вінчання віддавали назавжди свої серця на об’єднання, як і їх предки. Вони вірили своїй другій частинці. Та вона просто забирала та забирала енергію їхніх сердець і користувалась нею. А ці довірливі перші люди, коли втрачали своє серце їх ставало все менше і менше у цьому світі. Тому люди, які вміли чесно і правдиво віддавати свої серця стали обережнішими і перестали після вінчання повністю відкриватися. Вони казали люблю як і інша група, вони дійсно почували кохання і віддавали частину свого серця, як і інша група людей, але не все серце. Поступово дві групи змішались, але все ж таки залишились люди, які більш можуть віддати своє серце, а залишились такі яким тяжче віддати своє серце.

Тепер сучасні люди дійсно люблять і готові віддавати частинку свого серця, своєї душі, але тільки частинку бо розуміють, що їх як і колись тих давніх людей можуть обманути.

Так і живемо всі ми, кохаючи, дійсно кохаючи, але ж ніколи не віддаючи своє серце раз і на все життя. А жаль. Бо коли колишні наші предки об’єднували серця, то в них починали проявлятися надможливості: бездоганна інтуїція, ясновидіння, спілкування без слів і інші. Ці всі можливості звичайно добре і дехто з читачів міг би сказати,що заради таких можливостей можна було б почати ризикувати і віддавати свої серця. Але тут знову ж не так все просто. Бо для того , щоб віддати своє серце потрібно багато енергії, багато чесності. Недаром же проявився інстинкт самозбереження і люди перестали передавати у чиєсь володіння свої серця.

Тепер для того, щоб розпочати процедуру передання треба завірити своє внутрішнє я, свій інстинкт самозбереження в тому, що ми дійсно віддаємо своє серце в правильні руки.

До речі, що означає розпочати процедуру передання серця? Це не так просто як може здатися на перший погляд. Тому що, щоб ця процедура почалась потрібно, щоб серце було в порядку. Що значить серце в порядку? Це значить, що воно має бути чистим, таким чистим як краплинка води, тобто в ньому мають бути зібрані всі Біблейські чесноти, як то чесність, правдивість, милість, ніжність, добрість і люблячість і ще багато інших якостей. Недаром Біблія є найбільш розповсюдженішою книгою світу. Вона дійсно розповідає, переповідає багато чого такого, що потрібно для чистого серця.

Якщо зробити невеликий відступ і сказати як саме наш інстинкт самозбереження зробив так, щоб людина просто так не віддавала своє серце кому- небудь. Для цього наше внутрішнє я , наша самосвідомість використала дуже інтересний метод: просто до тих первозданно-чистих сердець наших предків додала, втілила, приліпила негативні якості людини. Зокрема наше его, наше я. Поряд з чистим добрим серцем організувалося брехливе, підле серце. Воно як медаль – з однієї сторони чисте і добре, з іншого підле і зле. Так і в житті в одних ситуаціях ми використовуємо позитивні риси нашого серця в інших негативні.

І от саме коли людина зможе сама зрозуміти своє добре, тепле, негативне, зле серце, і коли повернеться і коли повернеться до тієї первозданної чистоти, тоді вона зможе реально стати на шлях вічного об’єднання.

Але чому хтось може спитати, наше внутрішнє я пішло таким шляхом, що додало до нашого чистого серця ще й негатив. А тепер людина має знов вертатися до того первозданного чистого серця. Справа в тому, що колись давно в ті часи перших людей кожному з них давали з початку їх народження чисте серце. Воно не було людським надбанням, не досягалось зусиллям волі. Його просто їм давали і все. По суті саме в цьому криється все і вся. Людям просто давали це чисте серце, а потім два чистих об’єднувались і ставали величними. Але одного разу щось пішло не так, і люди, які раніше просто об’єднували свої серця тепер почали забирати серця своїх коханих. Отут-то приховано все і вся. Чому так вийшло, то невідомо, але відомо, що те першоджерело, що давало людям серця не змогло вплинути на людей, які забирали інші серця. Тому що то їхній вибір, їхня воля. І нічого тут не поробиш. Ці люди думали, що так буде завжди: вони будуть просто забирати чужі серця, чужу енергію, вони будуть вічні, їм не треба буде ділитися своїм серцем з коханою людиною. Але той хто давав чисті серця, тоді раптом додав до чистих сердець різні пороки.

Люди отримали волю. Тепер вони самі могли робити вибір: віддавати їм свої серця чи ні. І вони перестали віддавати їх іншим своїм так званим коханим. І раптом люди, що раніше забирали собі все, не ділилися нічим, думали що вони будуть вічними зрозуміли, що діяли неправильно. Але тепер у них уже була воля. Воля вибору. І в одних і в інших повернення назад уже не було. І тільки за допомогою своєї волі, свого вибору вони: і одні і другі можуть досягнути первозданних чистот серця. Але це все є їхній вибір,їхня воля і вирішувати кожній людині окремо: що вона хоче.

Здавалось би, що тут вибирати: чисте серце з вічним життям і безмежними можливостями чи подвійне серце з обмеженими можливостями і невідомим життям. Але тут-то і суть всього що було, є і буде, що в кожної людини є свій вибір. І кожна людина оригінальна, кожна людина цінна, кожна людина по своєму красива, кожна людина різна і кожній робити свій вибір. Але вибір це не просто слово. Це не розділення. І важливо це зрозуміти. Це не розділення на двоє: добре і недобре. Вибір це буяння, цвітіння всіх різних виборів: і чорного з червоним, і білого з рожевим і білого з чорним і чорного з синім. Вибір це не розділення, вибір це поєднання, поєднання ніжності , чуйності і злоби, поєднання вірності, світлості і зради, поєднання брехні, підлості й наснаги. Вибір це не розділення, вибір це розуміння, це зрозуміння початку початків і кінець кінців всього, всіх почуттів, всіх стремлінь, всього всього всього. Вибір - це розуміння того, що з цим вибором ти будеш жити ось так, а не інакше. Вибір – це коли ти вибрав брехню і йдеш до кінця, до кінця розуміння цього почуття, ти йдеш не тільки логічно, думками, ти реально почуттями досягаєш всю ту глибину тієї брехні. Ось коли ти зможеш відчути всю глибину думок і почуттів цієї якості, тоді ти зможеш робити вибір.

Наприклад в книжці Біблія - Ісус учить як на його думку потрібно жити. Ні він не нав’язує жорстко своєї волі, що якщо будеш добрим, чесним, відвертим, то це добре, або будеш злим підлим, гордим то це не добре, і так не можна. Ні, він каже: у кожної людини є вибір і він не може вплинути на волю будь-якої людини. Ісус лиш може показати всю глибину людських переживань, коли вона буде жити тим чи іншим чином. Він не заставляє, він не показує, він тільки може в сто, в тисячу,в мільярд мільярдів глибше показати кожній людині глибину, суть, суть того чи іншого почуття. І коли людина реально зможе відчути як вона себе буде почувати, коли ті почуття, які людина відчуває наприклад при брехні помножити в більш ніж мільярд разів, то тоді вона буде уже на краю скелі і реально буде бачити все і тоді вона повинна буде зробити вибір.

Є такий один момент, що іноді наприклад людина, яка збрехала себе почуває добре і вона може подумати, що якщо це добре помножити в мільярд разів, то це буде супер. Але тут є одна річ. Річ в тому, що людина , яка відчуває при брехні себе добре думає, що вона дійсно відчуває себе добре. Насправді тут задіяний величезний комплекс почуттів самої людини і цей комплекс настільки великий і запутаний, що всі безнаказані егоїстичні почуття настільки змішалися,вжилися, перекодувалися із добрими почуттями, що людина вже відчуває як через скло. Людина вже не відчуває істинну суть почуттів вона відчуває їх перекодовану заміну. І ось це страшно. Страшно, коли ти йдеш в темноті, а думаєш, що це день, думаєш що це твоє істинне почуття, а насправді це не так. Людина починає губитися. Вона починає забирати все і собі. Вона не бачить нічого, нічого навкруги.



Вона дивиться на світ крізь призму чорно-білого, хоча насправді світ є кольоровий і не такий простий.

Ось сонечко уже сховалося за обріями. Тихо, замислившись, дивимося один одному в очі і не бачимо і не чуємо більше нічого. Мої руки підіймають твої. Тихенько опускаючись на диван я сідаю, а ти мені на коліна. Твої руки ніби застили на моїй шиї, сплелись в дивне сплетіння пальців. Коліна ледь зависаючи в повітрі десь задумались, а кінцівки ніжок тепло занурились в матерію дивану. Ти не така як інші, мені здається, що знайомий з тобою все життя. Твоє волосся тихо дотикається до мого і обличчя ніжно притуляється до моєї щоки. Я не бачу твоїх очей ти не бачиш моїх, просто наші погляди розвернуті на 90 градусів. Мої очі десь блукали по кімнаті, а точніше спостерігають за промінцями сонця, які то щезають то знову з’являються. Ти дивишся в вікно на небо десь туди і ніби там тонеш. Ось, ось ця тишина, яка ж вона здається вічна, ніжна, добра. Нам ніби тихо усміхається доля і ми не бачимо, не чуємо нічого, нічого крім своїх сердець. А вони уже знають, що їм потрібно. Вони знають коли радіти кричати чи може просто один одного пригортати. Пригортати і знати,що попри всі негаразди нашого життя ми будем разом. Нам так хочеть вірити в це і ми віримо. І здається ніщо не зможе нам завадити. Виконати нашу долю. Ніщо.

Віддаляючись від того стрімкого погляду в вікно ти ніжно перекидуєш свої очі по віконній рамі, стіні, картині: тихенько десь там натрапляєш на мій погляд.

-А куди ти дивишся?

-Туди, бачиш туди, де сонячні промені переливаються, відскакують та біжать, біжать по небу, зорям,вітру й морем. Вони – промені надії, що завітали в наші теплі серця. Вони як і ми надіються на довге, тепле їх життя. Мене чомусь до них невимовно ніжно й тепло тягне, тягне як до тебе такої теплої і ніжної, доброї і світлої. Ці промені знають, що теплота,вони самі сонячні й гаряче-прохолодні, вони ніби відображення наших двох сердець такі грайливі, ніжні милі й теплі. Вони так переплітаються один з одним ніби знають, що вони потрібні один одному. Їм не важливо, що навкруги них чи тепло чи холод, вони вічні мандрівники світів, вони народжені від одного й того ж сонця, але в той же час якось по своєму переливаються недрах нашої Землі.Вони такі різні і водночас такі схожі, вони також намагаються бути корисними один одному, бути продовженням один одного. Вони не з цієї планети,вони просто завітали сьогодні сюди – в цю кімнату. Вони тратять свою енергію, потужність хвилі на те, щоб не тільки і не стільки гратись між собою, а на те щоб привнести тепло в це нове незнайоме їм місце. І навіть якщо їм ніхто, ніколи не віддасть того, що вони віддають зараз ніхто з них не буде вимагати повернення. Вони безкорисливі – віддають тепло і нічого не просять. При чому віддають всіх себе повністю і всім і не жаліють про це. А люди теж подібні до них, в нас таке ж тепло, в нас його дуже багато, але інколи ми перетворюєм зовсім не в тепло. Ця феноменальна можливість перетворення енергій і водночас бездарність якості перетворень.

Проходив день за днем і вони любили один одного. Вона уже не кололась і не займалась. Навіть влаштувалась в магазин касиром. Він же як і раніше займався своїм бізнесом.

-Знаєш , я сьогодні ходила до лікаря і він сказав, що у нас буде дитина.

У Діми трохи очі на лоб не полізли. Всередині як кип’ятком облили. Хоча всередині він давно десь там в закутках душі мріяв про цю подію, але все ж таки його реакція була динамічною і сумбурною.

-Я, я такий радий. А може тепер ти будеш менше працювати або взагалі припинеш?

- Ну знаєш я ще можу декілька місяців працювати, тому не зараз.

Проходили ночі, дні, неділі, місяці.

Діма як і раніше був занурений в свій світ жорстких і жорстоких подій. Іноді заходивши в свої чергові місця праці – борделі, нічні клуби чи звичайні на перший погляд квартири і кімнати він здригався від вигляду людей, що населяли ці заклади. Одні з них були в такій прострації, в таких позах, в такому вигляді що до горла підступали водночас і хвилі жалю, і хвилі зневаги. Йому здавалося,що це живі трупи.

Ох як же як він був правий.

Але тим не менше раз за разом всучував чергові дози і дивився на прийняті ним гроші з якоюсь диявольською жадністю й остерв’янінням.

-Так – це мої гроші – проносилось десь в середині душі.

Ось наприклад, якщо взяти цих людей і проаналізувати все і вся, то вийде приблизно наступна картина описана нижче.

Коли людина просто живе своїм простим життям, то в неї як і в будь-якої іншої виробляються причини щастя. І цих два слова не просто два відомі поняття. Вони іноді формують гримучу суміш. Для людини причина щастя – це добре поїсти, досхочу виспатись, послухати музику чи подивитись кіно, а ще багато інших занять, не занять чи приколів. Ну звичайно вершиною вважають секс чи інші екстремуми нашого життя. При всіх цих заняттях відбувається одне й те саме: наші ендорфіни мозку виливаються з голови в тіло і ми відчуваємо дивний різний потік насолоди. В залежності скільки їх виллється ми відчуваємо більшу чи меншу ступінь щастя. Коли відбувається секс, то цей потік вилітає з однієї частини мозку і влітає в іншу, так звану сенсорну і ми відчуваємо величезне щастя. А коли людина вкололась то вона уже не просто відчуває щастя, а її просто розриває, переїдає тіло. Від потоку сексу людина ще очухується, а ось від наркотиків уже не реально. Це все рівно,що мірятися з биком силою, боротися з ним головами. Після перших разів, якщо ти вижевеш то буде дуже сильно боліти голова і все тіло. А пізніше гаплик. І борись скільки хочеш – це різні вагові категорії. Єдиний шанс це просто відійти. Але що значить відійти? Відійти від найвищої насолоди.

Тобі наче хтось каже: ей ти ще такий молодий, тобі потрібно кайфувати – зазнавати щастя, адже в цьому і є найбільший сенс людських переживань - хто більше зїсть, хто більше засміється чи буде найсолодкіше з усіх.

В цьому і є той зміст життя минулих і теперішніх поколінь.

Якщо людина зазнає цього наркоматського щастя, то вона насправді пізнає те чого б не слід було пізнати. Це як яблуко Адама. Якщо уже попробував то уже все кришка, бо щоб відмовитись від того кокаїнового щастя треба володіти воістину величезною волею.

На дворі проносився тихий пахучий вітер. Він ніби проходив крізь тіло і залишав дивну суміш тихого щастя в душі. Якесь ніби умиротворення.

Але чому, чому у душі так спокійно – знову й знову доносились ці дивні думки.

Пройшовши декілька кварталів він вирішив перейти вулицю. Вставши на пішохідний перехід крок за кроком йому все ставало якось неспокійно всередині. Починав текти цей дивний адреналін ніби хтось йому казав зачекай не йди зроби вибір.

В тебе є шанс.

Та він знов і знов відганяв ці думки від себе.

Раптом в дивному сплетінні людей машин думок і дивного збігу обставин, краєм ока, він помітив машину. Водій тиснув на педалі тормозу та машина рухалась і рухалась.

Тихі дивні погляди окутали розбиту машину скалічене тіло і тільки струмки крові збігали посередині грудної клітки і сорочки і просто так затікали в кармани між безлічі дивних купюр. Омивали їх. І текли дальше.

Дальше.

В землю.