Життя відживши,
Входиш пішки в рай,
Немов на біржу праці
Або в морг
Впізнати тіло,
Чи бува воно закам’яніле
Не давнього знайомця
Ачи родича далекого,
А мо’ єдиного коханця…

Змиваються в сувої
Райських хмар
Деталі марних днів,
Хвилин і митей…
Зникають з пам’яті
Синці, побої, шрами
На знекровілому обличчі
Друга чи знайомого,
Або ж коханця некоханого…

Цей акт пізнання тіла в морзі
Триває вічність.
Приходять ангели
В заляпаних халатах санітарів,
Пропонують каву.
На порозі трупарні з’являється
Патологоанатом.
Він не змахує на апостола,
Він скидається на Гімінея-випивоху.

Зрештою витягують із морозилки тіло
Твого друга (знайомого, коханого).
Крізь спотворені падінням риси
Ти намагаєшся розгледіти
На обличчі cерпанок святості.
Сяйва немає.
Твій друг лежить
На брудних молочних
Покривалах геть синій.

Смерть настала миттєво.
Воно й не дивно:
Сьомий поверх,
Відчинене вікно,
Хмільна атмосфера
Гуртожитку…
Закортіло пройтись карнизом,
Можливо, щоб злетіти.
Теж мені Ікар.

Далі похорон,
Смуток
І рай.
Або пекло.
Це вже який розклад
У небесній канцелярії.
Думаю, крила пасуватимуть краще
До розпростертого тіла на асфальті,
На якому двірники
Ще довго потому
Змиватимуть плями крові.

Трикутна доля.Я трикутна.
Тривога.Тризна.
Три плюс три.
Таїть нюанси гра кубічна
В системі кратних величин.
Веде у безмір чисел разка
Й обчислень вимір неземний,
Душком відгонить знаків пастка
Первинних значень і причин.
Круговоротить, колобродить
Моїх думок туманний вир
І ненароком знов заводить
У кут, в безвихідь, в простір рим.
І броджу я по тих кутах
У зашморзі страшного горя:
По колу ходжу, по віршах,
По траєкторіях прозорих.

Сьогодні.
Завтра.
Ціла вічність.
З нами морок
темний
та тьмяний.
За нами залишиться
лиш слід
від босих ніг
На теплому і мокрому
асфальті.
В калюжах
дощ,
у сонці
вічна
порошнеча.
Одвічний сон
залишить нам
надію на життя…