розсипала би первоцвітом
ту мелодію що весна
щоб пустила на волю світло
шкаралупа землі тісна

розливала б нестримну повінь
на заплави і береги
спорядила б човни вербові
вітрогонним весняним словом
назбирати для снів перги

Усім перелітним пернатим: sos,
нарешті у нас весна –
пора прокидання джмелів та ос,
бринить засівається перша брость,
а ти до цих пір не знав.

Усім перелітним, де вирій – рай,
оаза серед зими:
величний, могутній і гордий ра,
відкрий своє око з-попід забрал,
бо сліпнуть мої соми.

По горі-горі тужать небеса,
через небеса голуби летять.
Хмари-пастухи вийшли понад Сян
з душами імли з ликами латать.

По горі-горі пнеться чорний дим,
трави не ростуть, лиш полин сухий.
З того боку Сян згаснув молодим,
з цього боку Сян поле реп'яхи.

З-під землистого покрову,
там де сонце прало білля,
покотились тіні ровом,
сокорили, ґелґотіли.

І засіялися дрібно
берегами сонценята:
«Де ти, матінонько рідна?
Тісно в мачушиній хаті»