Підкинули в віконечко, таке чудове сонечко,
Моргають оченята-шукають маму й тата.
Пелюшки білесенькі, мов новорічний сніг,
Ну хто ж таке малесеньке,в вікно підкинуть зміг?
На підході рік новий….весь світ-зустрічає,
А румяне немовля лікар оглядає.
Не шукайте оченята, рідні –не знайдете,
Тепер в світ без мами й тата-ви самі підете.
Вас чекають у житті, щастя і тривоги,
Чужі люди будуть вчить, як молитись Богу.
Вони тебе виростять.вірю-допоможуть,
Коли рідні виховать аж ніяк не можуть.
Плаче лікар над дитям,медсестра ридає,
А малесеньке собі, ручками махає.
Пізнаватиме цей світ, як всі…крок за кроком…
Ну щасливих тобі літ!
Малеча,з новим роком!

Заглядаю у очі віконні, неначе дивлюся-просто тобі,
У ночі вони чорні та сонні,а у день голубі-голубі.
Знаєш, як ліхтарі ваблять сяйвом у тенета нікчемних комах?
Так і я кожен день потопаю у твоїх волошкових очах.
Наче пташка, що вчиться літати-направляється у неба синь.
буду в очі твої залітати, тільки ти підбери-не покинь.
Все! Не можу я далі писати цей твір!
Варто лиш очі твої нагадати – повір.

Була сонечко, ластівка, квіточка-
покрутила лиш пальцем у скроні.
Стала просто лиш номером у телефоні...
2010р.

Куди мене несе життя? чи довго ще триватиме воно?
Вчені говорять-в небуття,думаю-ні,мені не все одно.
Теорії я різні розглядаю,ну а життя-воно триває...
Сьогодні Біблію читаю-вона напевно знає..
(2010р.)

Страна погибает в фальши и лжи,
улицы заселяют-горе бомжи.
Говорят,бюджет съедает Тетушка Коррупция,
но виновата лишь во всем-в верхах "проституция".
Мы погибаем в невиданной лжи,
точат соседи защиты ножи.
К нам приближается страшная туча,
но верят все, что жизнь будет лучше.
Дать бы медали нам и прочее награды,
мы все забудем и будем им рады.
Мы оптимизма нигде не теряем
Суворых будней не замечаем...
Просто людишки мы-мужички
нету в стране нашей строгой руки
Вот и живем себе-абы жить
лишь бы не волком в стране родной выть.

Я заблукала у Твоїх обіймах-
так... потонула у глибинах тіла.
Я відчувала-це великий промах,
але ж...я так цього хотіла...

Щось рветься до тебе...
Душа моя наче шалена,що з нею сталося-незнаю
Ще наче все гаразд у мене,та щось помалу умирає.
Щось рветься,рветься з серця-неначе я це "щось" тримаю
Та це неправда-я впускаю,а воно рве й неполишає.
Можливо скажеш-що це? Можливо знаєш-звідки?
Я хочу знати...хочу-що з серця рве як з клітки?
Із мого серця йде до твого,проходить струмом
І несеться як ангели до Бога

В чаті Ти зі мною гралась,
на російській спілкувалась.
Я ж непросто захопивсь Тобою,
В інтернет поринув з головою.
Так поповнивши запас російських слів,
знову в чат-знесилений побрів.
Після довгих ночей неспокою,
вирішив зустрітися з Тобою.
Краще б я не вчив Твоєї мови,
бо й без неї добре лихословив.
Думав,сам під землю провалюся,
як узнав, що Ти-стара бабуся.

Сонце світить на землю з неба
Зігріває її,мов мама
А мені більшого й не треба
Я лишень на хвилинку встану
Втану й гляну йому у очі
Хоч пече-це не дуже приємно...
Мені тепло, тому я хочу
Щоб усім було лиш взаємно
Сонце світить, а я радію
Бо неможу уже інакше
Я лиш трішки погрітись смію
Лиш теплу завдяки-не плачу
Його тепло-це моя розрада
Доброта-це спасіння люду
Тому сонцю завжди я рада
Добрим людям вік вдячна буду!

Готуй рискал-ідем на бараболю
і не забудь з собою кошик взяти.
Я ще нераз згадаю свою долю,
коли будем з Тобою ми копати.
Ти незважай-мене краще не слухай,
я злюсь лишень, що я не житель міста.
Не закривай,прошу,Ти свої вуха!
Я ж слухаю коли Ти місиш тісто!
Чого мовчиш і дивишся так косо?
Сказала б підбадьорливі слова...
В наступнім році там посієм просо,
щоб не боліла зранку голова.

Традиційно-квіти і вино,
їй на іменини дарували.
Так граційно-падали на дно
й розбивались мрії об бокали.
Осипались з часом пелюстки,
хаотично пада на підлогу.
А здавалось-молоді роки,
непривично канули під ноги.
І можливо далі б так було,
кожен рік дарунки традиційні.
Цього разу щось не так пішло,
принесли їй квіти та мартіні.

Напевно, Ангелом моїм
Тебе зробив Всвишній.
Хотів, можливо на землі-
та щось не вийшло...
Цікаво,як воно Тобі-
в небесній тиші?
Можливо й добре,
що в житті усе так вийшло.
Таких людей, як Ти-
тут на землі майже немає.
Таких ми не умієм берегти,
а Бог до себе забирає.
Ну що ж...допомагай добру,
Ти справишся-я знаю.
І може коли я помру,
зустрінемось в воротах раю.
Бо Ангел Ти і я це точно знаю.

"Зайчик-вередунчик"

У Вікусі зайчик є
Він чомусь не їсть, не п"є
Зайчик в мене вередує
Його Віка нагодує
Лиш вона його хазяйка
Тому слуха її зайка.

"Мамина обіцянка"

Ми в магазині побували,
мама ляльку купувала.
Я б ще іграшок придбала
Мама дозволу не дала
Я було-вередувала
Але мама обіцяла
Що придбає їх немало
Тільки щоб зарплату дали

Це кара за наші гріхи,
Чи просто-смертний вирок люду?
Це наче щастя навпаки
Яке довіку памятати будуть

Це було наче грім із неба
Кому.скажіть,такого треба?
Вогненна куля запалала
І в Україну смерть наслала

У квітні сталось оце горе
Розлилось лиха ціле море
Здавалося, що всі прокляті,
Приймали лихо в свої хаті

Це вибухнула й зайнялась
Чорнобильська атомна станція
І по сусідах перейшлась
Страшна хвильова радіація

Це пам"ятатимуть усі
Кого торкнулось цеє лихо
А на Чорнобильській землі
Назавжди буде тихо-тихо...

Колись жили тут добрі люди
А лихо сталось і повиїжджали
Не уявляю, що надалі буде
Але під серцем наче оса жалить

Колись росли тут ягоди й гриби
Усе цвіло, і люди цим пишались
Тепер лишень на цвинтарі гроби
І ті будинки що пусті зостались

Невже так завжди буде тут,
Не заспіває соловейко пісні?
І під ногами реактивний бруд
В повітря тисне...

За закатом-рассвет...
За рассветом-закат...
Так прошло много лет
Не вернуть все назад.
Детство мимо прошло,
Даже не попрощалось.
Все с собой унесло
Ничего не осталось.
Как будто сразу стала взрослой,
Не та девчонка что вчера
Исчезли детские вопросы,
Длиннее стали вечера.
Все очень быстро поменялось,
Куклы-песок на туш, крем,краски.
И только в памяти остались,
Любимые ночные сказки.