Постає як спогад про старий фільм

Хата що раніше пахла хлібом та затишком

Знервована бабуся

Ще тоді жива

Я на колінах

Сльози несправжні як моя свобода

Схлипи схлипи

Буркотіння то не я не я

Не я

Спогад недавній тоді

Давній немов психотравма сьогодні

Кажу не треба

А він підпалює траву

І гасить

Ногою

А потім змійка від нього тікає

Не встигає загасить ногою

І пішло поїхали

Егей запрягайте хлопці коні

Лісу половини немає

Не назбирала сусідка ягід бо втікла

Бо ж сонце впало

Немає лісу

А я кричу то не ми бабцю то не ми

Володя казала вона мені
Ти звичайно дивний та
Трохи не дружиш з головою

Мені здавалося що ми
Знаходимося не в гуртожитку
А в ляльковому будиночку
Якого скинули до річки
І він застряг між мулу

Вова ти звичайно хам
Продовжувала вона
І не вмієш спілкуватися
З тендітними жінками

За вікном було видно
Китове тіло неба
Хоча який кит у наших водоймах
У двері стукався окунь
Вона сказала що солі немає
По цих словах він відплив кудись
На третій поверх

Вовчик ти ж не красень
Та й пишеш
Якусь неримовану
Хрінь

Мені не вистачало повітря
Чомусь почуваюся невпевнено
Під водою
Особливо коли не вмієш плавати

Звичайно я не дружу з головою
Не вмію спілкуватися з жінками
Можливо дійсно пишу
Хрінь
І мої намагання залишитися в історії
Просто нікчемні

Але вона цілує мене
І маленькі золоті рибки
Впливають до кімнати
Крізь зачинені двері та вікна

Кладе мене на диван
Каже я сама
Дає пульт від телевізора

По ящику
Нічого нового
Щуки хавають простих жителів річки
Щуки брешуть
Щуки сміються

За все своє життя
Я ніколи не отримував такого
Задоволення
Від новин

Цій чудовій вулиці тебе не вистачає
Твого кроку лякливого поспіху німого
Пригости кожного бездомного смачним чаєм
Поговори за звичкою із заспаним Богом


Ця ж вулиця без тебе пустує вокзалом
Їй хочеться відчути голосу твого стогін
Я прагну бути закриваю своє забрало
Ця дорога проти мене клекочуть се він


Вулиці сумної зрадливі бридкі посіпаки
Всі чомусь за тобою кричать тужливо
Всі невпинно подихають через очі-маки
Всі починають через тебе вірити в диво

Якщо в мене не буде
Наприклад лівої руки
Я писатиму про це

Звичайно не прямо
Як ідуть топитися
А так…

Читатиме своїй дівчині
Юнак в окулярах для
Загубленого пансіонату

Вітер зламав гілля
І сонце
З’їла річка

Вона промовить
Ото бідося

Я писатиму правою
Повільно і впевнено
Немов спокій приходить
Немов холод помер назавжди

Що залишатиметься?

Розчинишся цукром
З лівою у своїй…

Танго посеред цибулі
Не відбудеться

Шматки тіла
Закатають в банки

А я так хочу щоб
Над моїм трупом
Всі плакали і кричали
Звивалися в судомах
Як змії
Істерично промовляли махаючи кулаками
Блядь блядь ти куди с'їбався

Сльози стікатимуть мов жир до рота
Брудними щоками

Найгірше в даній ситуації то
Не побачити

Боляче пектиме під нігтями

Люда я плакав
Знаю це напевно
Тому прокидаюсь наче після розп’яття
Смиренним
Я плакав
І сніг розтанув
Я плакав І забув її
Люда
Передай всім вітання
Намагатимусь більше не згадувати тебе

Мої внутрішні органи цілуватимуть повії
Своїми працьовитими губами
Тіло залишиться на дереві
Немов недозріла брунька

Об нирки повії загасять цигарку
А серце віддадуть собакам

Тут мав би бути вірш про любов
Тобто про
Тебе

Ми далеко
Як Мобі Дік і божевільний капітан
Ти з’їла мене мов його ногу білий кит

Тут мав би бути вірш про кохання
Але я розучився писати вірші
Тобто говорити про нього

Повії зароблять добрі кошти на моїх органах

Цілуй кнура
Бо цілувати жабу
Банально
А ця чаклунка така
Оригіналка

Можеш ще довго
Валятися на жорстких сумнівах
Попиваючи ягідні компоти

Десь там в очереті
Захлинається
Утопленик
Єдиним бажанням
Вибратись

Так само захлинається співом
Місцевий співак
Стоячи на одній нозі
На стовпі немов воїн
Із храму Шао Лінь
Спокій основна його властивість

Основна властивість
Моху котрий росте
На кам’янній сорочці криниці
Завжди знаходитися поміж
Двох любовей
Відра і води

Так що красуне
Досить чекати
Давай цілуй
Того клятого кнура
Поки його не забальземували
У трьох літрові банки

Куйовдилось волосся автостради
Картуз маркетів сповз на тротуар

Дерева насаджені уздовж узбіччя рідко наче зуби старого алкоголіка
Наче яскраві моменти у житті домогосподарки

Для мене все замовкло
І тупі птахи котрі не залишають свої домівок
І чхання автівок

Мороз розчинився у нашому мовчанні
Таке воно було тепле і ніжне
Наче місяць посеред покинутого поля

Бракувало якоїсь атмосферної мелодії
Нашій прогулянці

Але це на щастя не довго тривало
Музика твоїх обіймів симфонічним оркестром
Плавно впилася в моє тіло

Зорі – допитливих янголят очі
Небо – навічно зачинені двері
Холод насправді снігу отчим
Ми на початку занедбаної ери

Вітер нас за руки сміло веде
Поміж кам’яних самотніх титанів
Навряд чи знайдемо сьогодні Едем
Але це не вплине на наші плани

Навіщо нам міфічні сади
Якщо і в хащах дворів – добре
Ніч пускає в обличчя дим
Рукою важко зачіпає обрій

Тиша
Є для мене своєрідним подразником

Вона асоціюється з холодом і темрявою
Вона куля пущена мені у коліно
Тому так хочеться цю рану зашити
Музикою розмовою
Заштопати
Якоюсь латкою спогадів

Телефони записані на шпалерах
Відсвічують неоном
Зимнього вечора

Стеля паралізує погляд
Лежиш прокажений тишею

Коли живеш на останньому поверсі
Перестаєш вірити у духів піддашшя

Зациклюєшся на тиші
На цій мерзенній повії

Тільки напрягає чувак
Котрий постійно просить водкі і варення
Називаючи мене Малим

Білий пес
Вірний прислужник зими

Цієї фрігідної жінки у літах
З її постійними неврозами і заметілями

Він спостерігає за нами
Знає в обличчя всіх
Готовий якщо щось піде не так
Наче його брат вітер
Налетіти на кожного проектора тіней
Розірвати будь-яке міцне пальто
Іклами обійняти горло
Забувши про перешкоду у вигляді шалика
Ну зовсім як його брат вітер

Але він просто спостерігає
Вартовий цієї ночі

Перегортає її сторінки
Залишаючи нотатки на полях
Нерівним скавучанням

Ватра транспорту
Освітлює його величаву постать
Погляд
В котрому помістився б увесь спокій бетонних мостів

Білий пес
Вірний прислужник зими
Має однакові звички з хазяйкою

Він завжди йде не попрощавшись

Маршутка розпанахує
Скальпелем паталогоанатома труп дороги

Вікно втомлене наче сьогоднішній вечір

Заправившись черговою дозою меланхолії
Видивляєшся як

Холод їсть нутрощі вулиць і перевулків
Перехрестя чекає свого Ісуса

Місто рухає бровами придорожніх станцій
Розпускає патли залізничних колій

Матюкається клаксонами вчорашніх автобусів і тролейбусів
Посміхається бігбордами

І постійно мучиться безсонням
Як я

Ліс взяв нас у свої долоні
Котрі пахли флегматизмом і холодом
Ми бавилися між його пальців
Як діти
Як смертники

Врешті ми виплуталися
Точніше ми розплуталися
Вузликами на шнурівках
Окремо один від одного

Та
Забий….

Краще відчиняй двері снігу
Проникнемо у його вогке помешкання
Малиновим чай смутку заваримо

Не холодно

Ми автономні обігрівачі

Але на всяк випадок взяли випивки
Вона буде слугувати
Таким собі тлом навколишнього

Спокійно
Цим спокоєм хрипить зима

Та
Забий…

Мій внутрішній стан смаку лимона
Соком пронизує тіло
Погляд кружляє румбою
Разом зі смутком
Падаючи під ноги
Нещасним самогубцею

Небо своєю бісексуальністю дратує
Під цією невизначеністю
Крізь мене пролітають ешелони ностальгії

В їхніх вагонах так добре видно
Ці наївні кухонні маніфести
Непереконливу хоробрість
Малювання графіки майбутнього
На останніх сторінках зошиту
Під настирливі погляди
Чорношкірої красуні

Непомітно немов відволікаючи
З головою накриває цупка ковдра вітру

Історії розіп’ятих вулиць мовчать

Ми помираємо одночасно
Ми помираємо
Під настирливий сум тротуарів
Під тужливі стогони китів
Котрих люди мають звичку називати потягами
Під навколишню байдужість
Яку заплели стрічками на вазонах

Це ідеальний момент щоб померти
На зло замаскованим поглядам долі
На зло вибитим зубам смерті
Ми знайшли своє райське бомбосховище
В котрому можемо голими вплітатися в інтер’єри

Однострій спалили
А розпізнавальні нашивки позрізували
Одночасно з сьогоденням
Залишаючи візерунки на тілі

Проте нас не хочуть відпускати
Танки навколишнього заполоняють вулиці свідомості
Але ми зможемо дати достойну відповідь

Ти зворушливо виглядатимеш з гранатою і
Так само зворушливо кинемося тримаючись за руки
Під холодну сталь тигра

І вибухи прикрашатимуть
Ці вулиці немов іграшки ялинку

Ми померли одночасно

Напевно
Прямую вслід за Ніцше

Мені видається що
Ти зашифрована у навколишньому

Фари пролетівшої повз таксівки — Твої очі
Такі світлі немов там танцють світлячки
Граючи на саксофонах

Скло розпростершого долоні супермаркету — Шкіра
Така ніжна і без недоліків

Гілля дерев нудних — Волосся
Після мовчазного душу

Тонкі трамвайні рейки — Губи в очікуванні поцілунку

Так
Ти зашифрована у навколишньому

Сто відсотків
Я прямую вслід за Ніцше

Топоніміка слів
Іноді має цікаву
Географію
Переростаючи у побутовий шпіонаж
Недолугі намагання вести якусь подвійну
Гру

Бесіди плавно перетікають
Мов горілка в горло
Сумного авіатора

Радисти мовчки
Танцюють вальс

Я вистукую в такт

Подвійна гра
Побутовий шпіонаж
Топоніміка слів

Не видати себе
Не видати…

Моя люба Кет
Відстань наших телеграм
Збільшиться
Чи навпаки
Розірветься свіжою сорочкою
На тілі

Так що не зважай
Танцюй свій вальс
Моя люба Кет…

Ти вишукано відверта
Пестиш клавіші піаніно

Темрява космосу освітлює
Слова твоєї пісні залишені на ліжку

Піаніно і ти
Два елегантних інструмента
Я віддав би вкрадену цнотливість вітру
Привидам парканів
Щоб тіки навчитись
Визвучувати мелодію пристрасті
На твоїй шиї

Мовчання піаніно непорушне
Немов мовчання спаленого листя

Ти так вімєш красиво підбрати мелодію
До тиші
Яка є сестрою нашому мовчанню

Мелодію котра б говорила
Ось така тиша
Мяка наче свіжа трава
Мяка наче твоя шкіра зранку

Потім натискаєш ніжно щоб не зламати
Мені хребці
І звучить наше з тобою мовчання

Антикварне мудре дзеркало кричить
Зрозумій зрозумій...

Я знаю
Відповідаю мелодією
Котрою ти на мені граєш

Стрілами пронизуємо повітря
Крокуючи поважно повз осінь
Ти посміхаєшся спокусливо і хитро
Листя на нас - мов на мед оси

Дерева трусяться від холоду
Я у відповідь зігріваю тебе
Небесний кухар розсипав соду
Від цієї осені нас гребе

Вона наче тяжкий наркотик
Відкриває нові горизонти
Але не зможе накрити доки
Ми будемо чинити супротив

Мені боляче — кричало
Проте вона не думала відпускати

Зуби — маленькі піраньї
Смачно пригрілися
До тоненьких пальчиків

Дерева усмішкою гнилих стовбурів
Перегукувались опадаючим одягом

Дивись дивись
Ще одна зі своїми мріями…
Ще одне пусте помешкання…

Заспокойся маленька
Шепотіли п'явки
Заспокойся
Це й не так погано
Просто існувати

Вона продовжувала кусати
Аж поки червоною фарбою
Повітря не замалювалося

Такого світанку я
Ніколи не бачив

Гримить

То Боги кохаються
Ніжно і пристрасно
Так щоб у смертних кров застигла кубиками
Так як смертні ніколи не зможуть

Гримить

Вода в калюжах закипає
Зі своїм шаленим мерехтінням з'являється трамвай
Ним можна перпливсти новоявлений Стікс
В міський човен заходиш
Декілька монет платиш за проїзд
Кондуктору Харону

Гримить

Панельні будинки
Ці важкорухливі Титани
Підмигують
Світлом у вікнах
Проходячи повз
Відчуваєш їхнє тепло
Котрим вони з тобою діляться
І воно осідає пилом в твої легенях

Мене лякає твоє взаєморозуміння
І я впадаю в депресію

Сідаю біля вікна
Із склянкою томатного соку
Чекаючи поки небо затопить все навколо

Майструю з старої газети кораблик
Посаджу туди мурах тарганів
Можливо вони врятуюються

Ти мене розумієш
І це зводить з розуму

Таке враженя що ми герої історичного роману
Я шаман
А ти дівчина яку треба принести в жертву

Ти і втакій ситуації розумієш мене
Лягаш на жертовник
Промовляючи
Давай виріж мій кадик
Візерунки на тілі
Відріж вуха
Так буде краще

Ти відчуваєш кожен мій духовний рух
Я для тебе кіно
Епізоди котрого знаєш на перед

Місцеві довгожителі повільними рухами застарілих божків
Виходять на балкони щоб запалити вранішню цигарку

Завод прокидається
Як завжди наче з бодуна
Незграбними рухами руйнує
Залишки озону
Притому незворушний
Мов Будда

Мов Пес
Котрий постійно лежить між третім і другим будинком
Не зрозуміло що він охороняє
Але його очі наповнені якоюсь таємницею
Можливо він реанкарнація Сфінкса
А під асфальтом закопона якась гробниця?

Дерева повалені хуліганським вітром
Засмагають чекаючи сонця
Котре повинно розійтись
Затусити на повну тільки в день

Сонні люди поспішають до зупинок

Відкриваються супермаркети видаючи нагора
Запах курей гріль
Такий ніжний і цнотливий запах

А місцеві довгожителі
Все продовжують палити
Свої улюблені цигарки без фільтру

Ця трава
Ще не сіно
Тому вона дихає на повну
Гріючи своїми легенями
Наші босі ноги

Зелена красуння дивовижно спокійна
Хоча ця дівчина завжди самотня

Ми лягаєм на неї
І вона солодко скрипить
Моїм старим диваном
Котрий давно пішов
У рай поламаних речей

Трава дивиться на небо
До нього підстрибує
Всією своєю сутністю

Воно таке глибоке
І судячи з кольору тепле

Прагне туди де
Глибоко і тепло

По своєрідному кайфує
Від своєї самотності
Від своєї недосяжної мети
Просто дивиться на мрію
Крізь нас наче крізь пальці
Ми не проти бути
Пальцями самотньої красуні

Вона знає
В будь якому разі
Добре
Коли

Глибоко і тепло

Я звичайно не монах
Роками мовчати не зможу
Але три дні в самий раз

Я ж дав тобі слово
Так що не грайся зі мною
Хіба що трішечки

Робитиму свою справу вміло
Без зайвого шуму
Наче досвідчений спезназівець
Котрий перерізає горлянки ворогам

Ти вимагатимеш компліментів
Красивих слів
Метафор
Кажучи ти все таки поет

Але якщо захочеш
Ти їх відчуєш на кінчику мого язика
В заглибинах мої очей

Проте це тривати не може вічно
І я скажу тобі все що забажаєш

Врешті решт я ж не монах
І слава Богу

Вона сиділа в парку
І читала якогось класика
Насолоджуючись сюжетом
Смакуючи кожен епізод

На диво було тихо
Я чув її дихання
Прислухався до нього
До цієї музики легень
До ціє анатомічної симфонії

Мені правду кажучи бракувало мужності до неї підійти
Заговорити
Сказати
Привіт сонечко що читаєш? Я до речі теж люблю книжки

Проте просто милувався
Знатним поціновувачем котрий насолоджується красою картини

Дістав один роман
Зовсім не класичний
Про наркомана і його подорож Америкою
Заглибився в читання забувши про незнайомку

Молодий чоловіче
Пролунав голос у мене над головою
Я підвів погляд
То була вона

Що це ви читаєте? Ця література псує свідомість людини
Вона її руйнує
Після неї людину треба лікувати

Я посміхнувся
Відповідаючи

Згоден
Я повністю в твоєму розпоряджені
Лікуй мене
Медсестричко

Слухай братуха є справа доможеш?
Запитав давній знайомий

Ми сиділи в напів порожньому барі
Насолоджувались бердичівським пивом
Нас оточувала прохолода наче в морзі
Це був кращий варінт
Ніж залюднені вулиці
Ніж спека

Я втомлювався від цього смаженого літа
Почувався знесиленим
Іноді хотілося стати річковою водою
І повністю розтектися

Звичайно допоможу
Відповів

Мене не покидало враженя
Що я залишаюсь повністю сам
В цій зоні відокремленій
Від справжнього життя
Від друзів

Один друг якщо все складеться
Буде мене відспівувати на похоронах
Священик майбутній всетаки
Інші просто зникають примарами

Я дивлюсь на свого співбесідника
Він теж
Скоро буде далеко від мене як завжди

Ти ще пишеш?
Чергове питання

Так звичайно

Але ж не так як Лєрмонтов?
Щоб з римою і зрозуміло?
Якось закручено?

Чому закручено?
Начебто зрозуміло пишу

Та не кажи
Ондо твір був
Бєлєєт парус одінокій

Наше спілкування закінчується
Я виходжу на вулицю
Порожню
Як бесіди зі старими друзями
Як спогади
Як теперешній стан

Здіймається великий вітер
І ось
Я
Самотнє вітрило
Цього коробля вулиці
Білію

По спражньому самотній

Біжи дівчинко біжи

Головне не куди
А від кого

Всі мапи світу – брешуть

Вдихай на повні груди
Зимове повітря
Не залишаючи на снігу
Свій страх

Нехай тебе в дома чекає
Затишна кімната і тепле какао
Не озирайся

Біжи крихітко біжи

Особливо від тих
Що пишуть подібні заклики

Настирливі родичі
Відбитками звісток
Загадковими кубиками
З’являється не зрозуміла дівчина

Пророкує – рабство
Залежність
Трансформери будинки
Крізь трубочку каналізаційну

П’ють мене
Обізве себе спаситильницею
Кайдани тянуть до землі
Мочки вух

Хто посправжньому
Брудний чистий голий
Зануриться підборіддям
До своїх колін

Поглянь
Небо вишите орнаментом

Місто вмерло
На декілька годин

Щоб воскреснути
Наче Ісус

Місцеві дракони
Тихо позасинали
В печері з табличкою депо

На парканах одкровення
Що гріє
Висохлі руки
Зимою вкриті

Блукаючи цікавою темрявою
Нарешті помічаю
І кричу

Небо вишите орнаментом
Поглянь

Порубані квартали очима
Чужими іменами замучені вулиці
Спокійні дворики старості

Щирі газети стрибають
Від калюжі озера до берега бруківки

Посміхається
Вітер двірник
З цигаркою весни в зубах
Кашкетом дощу в руках

Він склеює порубані квартали
Пестить замучені вулиці
Оживляє дворики

Не минаючи нікого
Навіть мене

Місто викручує
Мокрі шкарпетки

Банальний і очікуваний дощ
Принаймі
В цьому вірші

Душі дірявих черевиків
Рятувалися
Втечею
Швидких равликів

Сподіваюся природа допоможе
Розібрати
Зашифровані твої послання

Кожен день вбиваю
Чергового Чеполіно

Одяг викидаю його в сміття

Частини тіла
Викладую
Біля трупів
Помідорів
Кабачків
Огірочків
Теж порубаних

Поряд стоїть
Тарілочка з картопелькою
І маминим котлетами

А ще вегетаріанці
Називають нас
Любителів маминих котлет
Жорстоким вбивцями

моя бабуся веде засідання
анонімних лесбіянок
хоч сама натуралка

на цих зборах весело
кожна дівчина встає і каже наприклад
я Лола і я лесбіянка
у відповідь аплодисменти
вона зізналась
ура
і так по колу
на цих вечорах аншлаги
я вирішив прийти подивитись на живих лесбіянок
коли черга дійшла до мене
зрозумів вони чекають відповідей пояснень
я підвівся і промовив
якщо я був дівчиною я був би лесбіянкою
аплодесменти
ура
правда бабуня засмутилась
ну звичайно виховувала внука виховувала
а він захотів лесбіянкою стати

тепер моя бабуся
веде засідання
анонімних гомосексуалістів
я там точно не зявлюсь
з лесбіянками краще

Дуже болюча картина
для мене болюча

Попалені сміттєві баки
То зворушливо

Такі собі не здійснені мрії
Розбиті вщент недопалком

А ще більше вразило
Коли маленькі діти
Намагалися загасити вогнище

Вони добре знали
З цього нічого не вийде

Про те старанно
Носили сніг
Не зважаючи ні на що

Неприємна асоціація

Я просто пройшов повз

Піджак будинків
Краватки провулків

Різної степені хворі вікна
Співають симфонію
Квартирної темряви

Метро прохідних дворів
З відсутністю світла в кінці

Стоянки волів
Котрі чекають
Своїх господарів

Вечорами
Слухаючи симфонію
Квартирної темряви

Моя фантазія – домашня рослина
Щось схоже на ліану

Коли я сумний вона обкручує мою шию і душить
Коли мені добре шию мою обіймають метафоричні твої руки

Якщо погано — то з моєю фантазією хоч стріляйся
А якщо добре то — так що кінчаю

Моя фантазія нерозлучно зв’язана з тобою
Ліана обіймає стовбур тебе

Так стає добре
Спокійно

Ти казала що я справжній спокій
І він передається тобі

Мене – зворушують ці слова
І моя фантазія малює такі картини
Що хоч на стінку дерися від безсилля

А цікаво хто твоя фантазія
Домашня тваринка чи рослина
Чи якійсь побутовий предмет

Я не знаю

Блукаю в своїх сумнівах ідеях мріях
Поруч з тобою

Мені подобається згадувати тебе
І фантазувати

І приємна ліана огортає моє тіло

Дахи будинків чекають доторків снігу
Проте — весна

Мені дуже хочеться тебе обійняти
Подзвонити і сказати
Давай зустрінемось і обіймемось

Але це мені видається безглуздим
Я вже уявляю відповідь на таку пропозицію

Ти сидиш в іншому кінці міста
Ліс довкола

Ти настільки сумна
В тобі прокидається дитяча безглуздість
Все проникна і подоброму наївна
Телефонуєш
Кажеш
Давай де-небудь зустрінемось
Пообіймаємось

Я посміхнусь
І погоджусь

Дивний то був чоловік
Йому в 77 захотілося писати
Авангардну поезію
Купивши стару друкарську машинку
І поставши її біля компютера
Почав виливати свої хмільні думки
Гучно стукаючи по клавішам

Архангели в бікіні
Старі бабці котрі випили кінського збуджувача
Бог який шукає шкарпетки по раю
Після гулянки зі святими
То всі його образи
Дивного чоловіка
Котрому було 77

Добра квавртира сказала хозяйка
Тут хтось помер
Подумав і в той же час сказав в голос
Ні-ні почала запепречувати
Не брешіть. Хто він був?
Старий дідуган. Письменик. Навіть — Друкарська машинка залишилась
Я запалив
Вона не заперечувала
Він більше нічого не залишив?
Питаю не заради цікавості
Якесь сміття подумавши каже

Архангели в бікіні
Старі бабці
Котрі перепили кінського збуджувача
Бог котрий похмиляється
Зі своїми апостолами

Такі у нього були образи

відчути все
пил повітря
котре наче вода поглинає нас і топить
і ми два підводних човна
дрейфуєм вузькими вулицями

хочеш відчути кожне слово кожен написаний рядок
мене як би це не брутально звучало але все ж
торкаєшся парканів і на руках залишаються сліди
і ми сміємось

надавно подзвонила кажучи
вдома — стіни побілені немає шпалер
от я і влізла
ти ж знаєш — люблю всього торкатись

відчути все це твоя місія
твоя мета
ніхто тобі не завадить
ніхто тобі не допоможе

я знаю ти зможеш
відчути все

Ти іноді буваєш такою сукою
Наче дрібна щібйонка

Оце коли кладеш цемент на стіну
І вона
Потрапляє
Під нього
Стіна вкривається смугами і все діло йде насмарку

Смугами
Злості і злості
Нервів і нервів

Це мій друг будівельник майбутній порадив написати таке собі професійне порівняння
Вірш написати використовуючи його запропонував знайомий поет

Давай залишимось
Без нікого
Я облишу своїх друзів
А ти
Цих подружок дебільних
Зауважень

Зачинимось в кімнаті розмов
До останнього….

Не зважаючи на
Писклявий і писклявий крик чайника….

Минулим літом
Приїздила цікава дівчинка в Житомир
Її родичі проживали в моєму будинку
І ми з нею перетнулись

В мене винекли до неї великі почуття
Написав декілька ліричних текстів
Потім випив декілька літрів пива
Від нерозділеної любові

Закінчились канікули
Вона поїхала до свого
Маленького містечка

Недавно мені знайомі почали казати
Лєра приїздить
Вже тут буде жити
Навчатись в університеті
Я не скажу що почуття повернулись
Просто було цікаво

Коли я повертався від друзів
На лавочці сиділа вона

О ти так заріс
Привіт

Привіт
Дай я тебе хоч обійму

Ми розмовляли
Я їй читав свої вірші
Вона розпитувала про знайомих
Де вони всі подівались

Я розумію що ця історія нагадує шматок прози
Про те згадуючи її
Тягне на поезію

Подивився на свої руки
Чисті

А в дитинстві
На них були різні пейзажі

Беру ручку
І хочеться вивести
На своїй лівій
Незайманій руці
Карту потойбічних шляхів
По ній знайти
Червону руту
Бо дістала пісенька

Не можу
Не малюється
Можливо через те
Що виріс
Можливо через те
Що не вірю більше в дива

Хоча
Це одне і теж

Сховати вітер до надгрудної кишені
Поряд із фотокарткою рідного краю

Брудний однострій спогадів пристає до тіла
Заважаючи дихати

І ліси і птахи
Співають свої пісні
Не цікаві тобі
Своєю не спроможністю діяти
Впевнено і без сумнівів
Наче шахід

Автотраси нагадують велику сковорідку
Хтось вміло перевертає смажений продукт

Автостоп це так по американськи
Це так кіноматографічно

Пішки все не обійдеш
Зламаєш нерви в купі з ногами

Купуєш
Проїзний
На
Тролейбус

Остогидло
Не вже я справді придурок
Один єдиний
Серед вас

Друзі
Де ваш імідж
Великих геніїв
Геніїв придурків
Для сучасного світу
Саме головне
Імідж

Сиджу в ганделику
Закріплюю свій
Підлітковий алкогольний імідж

Перед цим
Валявся на підлозі
Кричав і плакав
Мовчала

Сиджу дуже довго
Заклад вже зачиняється

До мене наближається
Гладка жінку у масному халаті
Котра готує не погані біляші
І розливає досить не погане пиво

Від неї тхне котами

Дивлюсь
Зараз вона скаже
«Всьо парніша
Хватить нити
Піднімай свою дупу
Коротше
Вали звідси»

Я розумію

Вона – мій янгол

гуртожиток твоєї свідомості заповнений
сумніви — вахтерша зла і принципова
не пронести алкоголь і інші так потрібні речі
пиво і rock'n'roll не для тебе хоч одне радує ти не викинула третій компонет
цього гасла

я студент університету
імені тебе

хочу навчатись усьому чого забажаєш
буду не типовим сдутентом
тіки скажи декане мого серця

я здам всі реферати вірності
всі заліки поцілунків
екзамени обіймів

незважаучи на мою добру успішність
я не закінчу університету твого імені.

Очні яблука
Пахли антонівками

Моє адамове – кажеш
Нагадує плоди
З саду діда Грицька
За дотиком за смаком
За кольором і на вигляд

Ми з тобою
Ходячі яблуні
Всі садки
Для нас замалі

Шепочеш давай коріння
Пустим десь біля озера

То не садок
Останні слова звучать наче виправдання

Так воно і є

Тобі набридло
Залишаю саму біля озера
Там не за плодоносиш не приростешся
Підеш назад з надією

Що кожен сад цього світу
Чекатиме тебе
Розкинувши свої обійми

Цілий день пісяли янголята
Разом з твоїми образливими есемесами
В котрих – обвинувачуєш у зраді вітчизні
Говорячи – Батьківщина в тобі повністю розчарувалась

Раніше за такого повідомлення
Біг в нічне місто
Мене супроводжували повішені лампочки ліхтарів
Душі старих кущів і дерев
Дбайливими руками будівельників викорчуваних
Я не дивися під ноги
І спотикався
Об труп арматури
І падав
Але не розбивав голову не вилітали мізки на бруківку зуби не ламалися
Не набивався рот багнюкою
Тоді ти цього хотіла
Сідав в перший ліпший тролейбус
Забуваючи що туди не їздять інваліди транспорту
Груди ламало
Печінка передчувала небезпеку
Як і зараз

Тепер – Інтернет кава звичайно ця чортова література
Останні спалені до попелу будинки сумнівів
Дістало

Сечовий міхур небесних підлітків спорожнився
Тепер черга їхнього шлунку

Я поволі вводжу
До своїх текстів жінку
Наприклад
Тут

Вона біситься
Від не любові
Вона наситилась не любов’ю
Їй вже набридла
Не любов
Вона блює
Не любов’ю
Хоче ніжності
Щоб її чоловік взяв
За сідниці
Поклав на стіл
Бажано на кухонний
Їжа тілесна
Переважить їжу утробну

І я
Хочу таку як вона
Бути тим мужиком
Котрий повалить її
На стіл
Проте
Я еталон
Не любові

Не любов

Вона поки не знайшла собі потрібного…

Розслаблено палить
У ванній
Мастурбує

Здається навіщо
Писати про те
Що красива дівчина мастурбує
У ванній
А що робити коли
Вона справді
Мастурбує

Мріє про справжнього мачо
Не мене
Бо я не любов

Наїлась мене
Тобто не любові
Вона поволі
Зникає з моїх текстів

Зникла

Легким контрастом
Літньої ночі
Гітарні акорди
Твого сміху

Напівпорожні пляшки портвейну
Рятувальними боєприпасами навколо
Нас

Споглядати
Перехожих котрі забираючи
Музику своїх кроків
Швидко зникають у темній пащі вулиць
Яка блищить гнилими зубами баготоповерхівок

Цигаркове світло ліхтарів
Вказує дорогу
Додому
Або ще кудись
Де нас чекають

Гнучкою Бєрковою
Розкинулась асфальтом
Трамвайна лінія

Дощова погода
Дощове місто

Під дощем
Охололи почуття і вареники

Не наздогнав
Але намагався
Про це свідчать порепані п'ятки

Квартира виглядає порожньою
Багаточисленні мітинги пацюків

Холодильник заповнений серіалами
Голова заповнена…

До речі
Я всього навсього схуд
На три грами

Машиніст простого дизеля
Наливає собі двісті
Бере закуску приготовлену турботливою дружиною

Його руки брудні від роботи
Він їде вже обридливим маршутом

Коростень-Житомир

У одному з вагонів я
Лежу підклавши під голову пакет

Біля мене на сусідній лавці Патлай
Він роззувся
І думає
Напевно на його напала легка меланхолія
То буває в потягах коли їдеш вечором
Сиве світло

Встає і іде курити у шкарпетках в тамбур
Каже це по домашньому

Я банально згадую тебе і твої поцілунки
Кличе каже що ми вже під’їжджаємо
Я виходжу в тамбур

Мій піджак за п’ять хвилин пахне димом
Проте з нього так і не зник запах твоє посмішки
Твого поцілунку