Дозволь собі боліти.

Боліти - значить жити.

І біль твоя кричить, що ти жива.

Нехай пливуть ці сльози по щоках.
Вони давно просилися на волю.
Сльозинки тануть кригу у серцях...
Навіщо це нести тобі з собою?

Дозволь собі боліти!
І ридай.
Так твердо й міцно ти мовчала.
Ридай.
Ридай.
Ридай і відпускай.
Вдихай.
Ці сльози довго ти збирала.

І ні - мені не жаль потрібен. Ні.
Мені потрібно відболіти.
Ти можеш поряд посидіти.
Я щире дякую скажу.
І дуже міцно обійму.
А потім встану, витру очі.
І скажу.
Дозволь собі це відболіти.
Бо не боліти - значить жити!

З'їж тартинку намащену словом...
Це підкріпить тебе на шляху в нікуди,
Адже в замку оточенім ровом
Всі шляхи - це відомі ходи.

Це - ходи.
І вперед, і назад,
і направо, й наліво...
Тільки коло, як його не крути,
Замикає завжди однаково.

І попалась... Завмерла...
А далі зима...
Тихим снігом з небес опадає...
Сивиною...застиглі слова
на моїй голові проростають...

2010

На вулиці крики.
Комусь заважають жити.
А я слухаю як шурхотить
Олівець по папері
І думаю –
Зараз буде гроза…
Обважніле небо,
Як голова
Після ночівлі
В поїзді,
Розрішиться полегшою
Наче стомлений –
Сном.

І впаде крапля на асфальт...
Нема світлішого спокою.
Вирує в серці темний жаль...
А ти ідеш...стабільною ходою.

Щось народилось – щось помре
У грудях,
            у душі,
                        у серці.
Тебе нема – у скронях щось гуде,
Тебе нема! у цьому коливанні-герці.

І хоч нема, однак ідеш,
лишаючи по собі кроки...
Напевно я ще є!!! та все ж
Про це ніхто не знає
                                                        поки...

Сумуєш за втратою…
А чи вона була?
Чи була та весна
На попелищі твоєї юності
Чи все було оманою
Яка висіла рожевою
Плівкою між вами
Коли дивились одне
На одного ви
І здавалось
Що щось прекрасне знайшлося
Серед кривди невидимої
Лише вам зрозумілої
Згодом зниклої
І розталої
Стерши те
Що вас єднало.
Як банально
І як банально оманливо.
А здавалось – це було взаєморозуміння…

21.06.09

Ми всі добрі
І всі погані.
Для когось святі
А для когось паршивці
Для когось багатослівні
А для когось німі
Для когось з крилами
А для когось плазуни
Для когось скарбничка
А для когось стара валіза
Яка не може дати спокою
Своєю присутністю на шафі.
А маленька дівчинка
Варила на кухні сумний
І солений борщ.



21.06.09

Пригнічена гнітом
Сполохана сполохом
Роїлася щирість
Про вчинки
І слова

Стидалась, знітилась…
Засумнівалась…
Замислилась і розкаялась
Сказала, що ніколи більше
Не буде
Бо сказали, що примітивна
Та дитяча
Бо всі хочуть бути дорослими
І не примітивними
Лише ніхто не знає
Що це.


21.06.09

Десь спалахнула мить
і полетіла в прірву
як запалений сірник
невеликим вогником
окреслюючи швидкоминучу
траєкторію чийогось
озаріння
в кромішній пітьмі
уявлень людей
про життя


21.06.09