Ті дні були нещасні і щасливі,
Коли зустрілись двоє на чужині.
Роки без тебе - кісточка в оливі,
А ніч з тобою, як солодкі дині

З баштанів Миколаївщини. Люба!
Забудь на мить турботи і провини,
Моя маленька італійська згуба,
Нелюба донька неньки-України.

Любаска моя, сестронько, кохана,
Над нами схилять віти шатра лісу,
Мені на завтра – горбитись на пана,
Тобі – вертати в осоружну фісу,

Лише і щастя – що тебе пізнати,
Ділити світ чужини із тобою…
Та на Різдво потрібно повертатись,
Бо в тебе вдома син, а в мене – двоє.

Ті дні були шалені і щасливі,
Кохали щиро двоє на чужині.
Тепер життя – як кісточка в оливі,
А було - як солодкі ніжні дині.

Українка! Скільки в цьому слові
Спраги і натхнення для поета!
Скільки в ньому щастя і любові!
І себе питаю – "З ким ти? Де ти?

У яких кацапських гуртожитках,
У якій Італії чи Польщі…
Як без тебе, українко, жити?
І навіщо світ без тебе, пощо?

Рідна моя! Найсолодша в світі зваба!
Очі як волошки, коси русі…
Та цілує багатій-нахаба
За доляри личенько Ірусі…

Каті білі ніженьки від шиї,
і Марусі перса солодкаві…
А вона, рідненька, знову шиє,
Вишиває квіти нелукаві

На сорочці бастрюка-синочка…
…Вже її окликнули бармени…
І кохані – українські – очка
Цілу ніч дивилися на мене.