Забігла я світзаочі -
Не знаю і куди!
Гроза десь там за обрієм
Розкидала громи.
Застигли, заворожені,
Всі яблуні в саду,
Лише хрущі стривожені
Про щось собі гудуть.
А стежка м"яко стелиться
Й тікає далі в сад -
Весна справляє гучно там
Вечірній свій парад!
Забігла я світзаочі -
Не знаю і куди,
В бузковій вечоровості
Заплутала сліди,
Із келиха тюльпанного
Напилася вина
І залишилась п"яною
Мабуть на все життя!

Ти в вечори матіолові
Більше мене не зви.
Вже не піддамся словові
І не пророню сльози.
Ти в вечорах матіолових
Більше мене не жди.
Я розчинюся в споминах
Краплею смутку, сльози…
Ти в вечорах матіолових
Більше мене не жди…
Де пахнув чебрець і м’ятою,
Слались м’які спориші,
Там, навіки розп’ятою,
Мрію нашу лиши.
Хай вона буде спомином.
Хай вона буде сном…
Кублиться десь за комином
Пам'ять рудим клубком.

Там, де роси блищать діамантами,
Там, де верби у смутку схилилися,
Там ромашка прозорими ранками
Кришталевими росами вмилася.

І сумує вона за журавликом,
Що десь там – поміж хмарами сірими
Все курличе пронизливим голосом –
Відлітати не хоче у вирій він.

Знов росинка сльозою скотилася
І розбилась об лист подорожника.
І немає того вже журавлика,
Тільки осінь заплакала дощиком.

Він із вітром весняним повернеться
І ромашку у полі шукатиме,
Та не знайде він більше билиночки,
Що так довго за ним сумуватиме.