Як розтлумачиш те,
Що в серці потаємне?
Які твої ключі?
Чи не зганьбиш мене?

Що в сутінках здавалося приємним,
Удень – безсоромне й хитке.

Поглянь туди, де в обрії палає
Майбутній спокій…
Щойно догорить –
І чорний морок плечі обіймає,
І серце жалісно болить.

Я кохаю тебе нестримно
І ненавиджу щиро-щиро...
Все за те, що тобі несила
Мене спекатися, коханий.

Відцурарайся мене!
Я знаю, шлях зі мною -
То з неба - в пекло.
Я вже була колись безкрила,
І до того я також звикла.

Не жалій мене -
Я не бідна!
Не корись мені -
Я не панна.
Якщо тільки тобі бажанна,
Будь зі мною святим і грішним!

2010

Город бродячих огней.
Говор безмерных теней.
Тише!
Сердце прилипло к спине.
Слышишь,
бъется мотыль в окне?

Свыше
занавес ночи снят -
Вновь
все
безмерных теней размах.

Тени - на выход,
Маски - на лицах.
Я среди чисел дней
в вихре вращаюсь,
в тень привращаюсь -
в плоскость моих частей.

Резкая смена солнцезатмений
с лунным мерцанием свеч -
тени поплыли сонно и мерно
за горизонт ресниц.

Слышишь,
на крыше
лунные мыши
в лужах грызут закат.
Где-то за гранью
сна и сознанья
бьется мотыль опять.

p.s. авт.: мотыль - мотыльок :))

..і буду далечінь очами пити,
Молитви в ніч шептать,
Шляхи хрестити,
Часи чекання, як віки долати -
Чекать на милого, чекати...

Еще одна неспетая любовь,
Еще одна несобранная схема
Тончайших личных отношений,
К которым не вернуться вновь.

Еще одна неснежная зима
И ночь, в которой звезд не зажигают.
Я так боюсь прожить ее одна!
Я так боюсь о том, что не расскаюсь!

декабрь 2008

Та незважаючи, що марно
Тобі я крила малювала,
Тебе все ж бережно, бажанно
кохала!

Кохай мене досхочу, до нестями!
Коли піду, забудь, що я була.
Іди туди, де туга за світами
Незвіданими крила обійма.

Спитай себе, чому дощі нестримні,
Чому палюче сонце знову в спину,
Чому ця тінь по дню щодня зникає,
Чому я не лишаюсь? - Я не знаю.

Кохай мене досхочу, до нестями!
Коли піду, зубудь, що я була.

Я - охотник по ваши души,
но не души, в вас - духи.

Я - охотник по ваши руки,
но не руки у вас - дрова.

Я - охотник по ваши ночи,
но не ночи у вас, а тьма.

Я - охотник по ваши грезы,
но не грезы у вас, а грозы.

Я - охотник по ваши слезы,
но не слезы это - вода.

1994 г.

Коло рук.
Вогонь в долонях.
Прагнення зіткнутись з болем.

У бутті чужого раю
глибину очей кохаю.
Йду по тебе, знов блукаю.

Коло днів -
бентежна кара.
Марево!

Й раніше знала,
що ти - сон.
Я сон кохала.

Ти маєш звабу споконвічну
у спразі вуст.
Волосеспадом шовковистим
по тобі ллюсь.

Небесні зорі відцвітають,
їх пелюстки -
люблю, не люблю... Не зізнаюсь -
не варто.
Йди!

Запалю штучний сонце-спалах
і тінь біжить...
Якщо обернешся, то будеш
по вік любить.

Регочуть двері.
У лівогрудді -
знайомий біль.
Укотре -
не мій.

Солнце -- желтый жернов
жертвует своей жизнью...
Собран закат рожью
в пору вечерней жатвы.

Как меняю валюту в банках,
Обменяю себя на Вас.

Я на пишность своей осанки
обменяла Ваш третый глаз

Я тебе спостерігала,
знала,
марно очі покохала.
Мала
ліпшу долю вибирати,
знала б,
на одинці з дзеркалами
розмовляла б.

Я тебе спостерігала,
мало -
сни у вечері гадала,
спала.
Під головоньку п’янкого хмелю клала --
крала
час сама у себе.
Здавалось...

Тьфу, здалось мені це спостерігання!

В ногах нет правды. И даже между ними
Все грузнут в лжи несказанных имен.

Мне кажется, мы будем не такими.
Мне кажется и значит это - сон.

И пусть во сне, обманутая нежно:
В коленях дрожь, дыханием хрипим...

Вся наша правда станет как надежда!
Давай еще минуточку поспим.

Льет ливень.
К телу теплому липнет лен.
Лениво лист летит,
Опаленный солнцем вновь горизонт.

За тобою гримнула дверима,
Вікнами відмовилась кричать.
- Все гаразд, вимоглива родино,
Кілька зошитів та прізвища печать.

Годі сміху до каміння битись
Та луною викликати гнів.
Ти, напевно, мною вже наситивсь.
Відшматкуй мене з ранкових снів!

Як отрута з димом у легенях
Я для тебе солодка й страшна.
У минулому незрячая дитина,
У майбутньому прозріла -- не твоя.

Вам сьогодні за камінь та вікна.
Вас влаштовує вимір та простір.
Перегарне запрошення в гості
З натяканням на "ні" відповідним.

Криком пісню голосите вашу,
Викликаючи ситу огидність.
Ваша вкрай неприборкана гідність
Преться в бій дорозплямкувать кашу.

Вам сьогодні за камінь та вікна.
Вас влаштовує вимір та простір.

Облиште мене, не торкайте очима
Та променів шклом не шукайте по нервах.
Мені глузування зашкоджує болем.
Жебрачка за ґратами в пошуках волі.

Стривайте сміятись! Я вам є на користь:
Кому ще потрібна бентежна свідомість,
кому світ безглузддя є маревом скарбу!
Облиште мені всю рожевую фарбу.

Стоп,
стой!
В этом доме грусть!
В свое сердце путь
не открой,
не впусти меня:
будешь день ото дня
выть в ночь,
как и я
вою-пою
на луну свою.

Беги прочь -
в ночь
покой тебе нужен!
Ну, а мне --
в путь:
искать
несчастливых судеб,
жалеть,
голубить,
не твою --
счастливую.