Ми алкоголіки, ми п"єм останню кров
прощаєм Бога, дивлячись у воду
по сходах вниз скалічену любов
в німий асфальт непрохану свободу

Дитя сміялось, дивлячись на гріх
і янгол знов тягнув старезні крила
це правда, так. ми справжні не для всіх.
ніхто із них не знав як ми любили

Останній гріх - народження зими
кажи слова, бо так не має бути
невже цей світ придумали не ми?.
прощай богів, бо нас судили люди

Прощай усіх. і вип"ємо до дна
останню кров. блакитну і солодку.
це шлях назад. попереду стіна.
ходімо в рай. (купи Бутылку водки)..

як добре що усі ми не орфеї
в кишенях душі, совість - в рюкзаках
чужі серця - заслужені трофеї
свобода тут і рай на небесах

земні богИ складали протоколи
а винні - ми, закохані в любов
у нас нема "нікого" і "ніколи"
губили сни, тікали від розмов

ця гра в святих банальна і дешева
не плач, Марго, бо це не назавжди
помри, плебей, вона не королева
помри, покайсь, воскресни і прийди

хтось злий любов помножив на мільйони
хто і чому - спитаєш у життя
іди в народ. шукай свою корону
навколо зло. а зло- не забуття.

Таке не снилось ще нікому
таке не варто забувати
солдати просяться додому
а їх примушують вмирати

Мені ще сниться поле бою
я ще дивлюсь в долоні смерті
і кров уранці із росою
і діти Зла страшенно вперті

Я ще живу. живуть герої.
я ще молюсь вночі мадонні
і ця війна не стане грою
хоча на небі забобонні

Приснився крик. такий далекий.
такий чужий, та зрозумілий
такий гіркий, як із аптеки
такий сумний і запізнілий

Скількох нема. війна убила.
у мене є лише надія
волочить янгол сиві крила
це був чийсь сон. чи хвора мрія?

Єдиний ангел, та і той без крил.
Єдина пісня, та і ту забрали
Лишився попіл, справжній, із могил
Немає снів. А ми їх так чекали

Вже дві весни не вірити в любов
Вже дві весни любити бо так треба
Вже дві весни прощати знов і знов
І бачить сни про землю і про небо

Убити рай, якщо він іще є
Убити страх, нікому не потрібний
Убити всіх, хто платить за своє,
Рахує щастя в золоті і сріблі

Якщо є бог, його придумав ти
якщо є рай, він тут, а не на небі
ми двоє крил єдиної мети
Адам і Єва, альфа і омега.

Рахую час. Від віку і до віку.
Малюю сни, щоб бачить їх тоді
Я знаю все. Життя – найкращі ліки
Рахую дощ кругами на воді.
Дивлюсь в вікно із чорним краєвидом
Тримаю страх долонями униз
Ще є думки. Їх хочеться убити.
Ще є слова, несказані колись.
Дивлюся вниз – і бачу тільки землю
Дивлюся вверх – а неба вже нема.
Солодкий смак отруйного коктейлю
І за вікном – не літо, а зима.
Я знов мовчу, коли говорить тиша.
Я на даху рахую вас усіх
Я як і всі піднятись хочу вище
Малюю світ і кидаю до ніг.
Малюю все. Та ще немає рамок.
Немає снів, немає заборон.
Я не люблю це слово «наостанок»
«Життя смертельне» - більше не закон.
Напевне хтось придумав світ з похмілля
Я так люблю й ненавиджу життя
Я божевільна божевільна божевільна
Зв'язку нема. Втрачаю покриття.

Це знову ми. Закохані в кумирів.
Шукаєм ніч і губимось у днях.
Свобода – все, чого ми так просили
Ми лиш її носили б на руках.
Асфальтом страх постелиться під ноги
І що нам ті, що ділять все на два?
А Бог давно оббив усі пороги
І дав надію – світло і слова.
Танцюють душі. Ангел посміхнеться.
Поговори із світом на папері.
Ми ті, хто знав, чим щастя відізветься
Для нас замало світла й акварелі..

Зорепад у твоїх долонях
все ще змушує вірити в диво
Так, це ми. гіркувато-солоні
такі справжні, палкі і правдиві

Зачаровані синьо-підступним
наші ангели просто вмирали
Абоненти були недоступні
а чому - ми ніколи не знали..

Ми любили, любили як діти
ми сміялись, втираючи сльози
Ми зривали заплакані квіти
опівнічної метаморфози

Ми заснем на руках у Сварога
на алеях зеленого дива
Зорепади. обрАзи. дороги.
в забутті непідступно-щасливі..