Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Елена Коробкина (1968)




Огляди

  1. Вечір у Львові
    Подих у сутінках м'яко,
    льодяником м'ятним,
    загорнув у сновидіння в місті,
    де сновиди від кохання, ми з тобою,
    цілувалися необачно під костьолом
    чи під кірхою, у тіні старої груші
    наші губи, як дівчатка на ковзанках,
    ковзалися, сміючись; мова язиків
    тихо бриніла, виспівуючи танок бажання…
    глибше розкривалися ми, сп'янівши навзліт,
    ближче, тісніше в обіймах,
    ніжніше подих наших вуст...
    Льодяником м'ятним, моя львів"янко,
    у сутінках пам'яті тане, щезає
    вечір цілунків під старою
    грушею коло костьолу,
    коли жага не соромилась
    сторонніх очей...



    Коментарі (10)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

  2. Сад дітей
    Це ж сад дітей, що голодніють
    Під деревами, що від яблук рясні.
    А я дивлюся крізь паркан та бачу
    Химерну білу постать... Хто це?...
    Бабуся півсвідома, навіжена жінка?
    Хто білим мороком їм очі замутив?
    Тим дітям, що забули
    Плоди напівнадкушені в траві.
    Від вітру хвіртка все рипить...
    Вже не розбудить
    Рипіння зачарованих дітей...
    Воротарка мовчить... лише біла тиша...
    Повернемось до неї... мені час?



    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Зачарований ліс
    Це таке забуття:
    Ліс ранковий неначе сміється,
    Закохався, мабуть, сам у себе.
    Серед пралісу плине спокійний ручай.
    Задивившись на воду, неначе сплю.
    Бачу сни я про тебе, лісе закоханий,
    Чорним нарцисом схиляєш гілки ти до води.
    Чорний ліс засина від своєї краси,
    Від гойдання гілок, що пливуть за водою.
    Плине час, мляво линуть думки.
    Засинаю і я від краси дивовижної лісу.
    Сестри-німфи, і ви відійдіть в забуття.
    Все в полоні краси зачарованого Нарціссу.
    Та дзюркоче ручай, він жене ці навіяні чари.
    Слухай голос його,
    Слухай гімн швидкоплинного часу.
    Це розбудить тебе, ти підеш за водою.
    Забирайся з обіймів царя лісового



    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  4. Присмак долі
    Присмак долі: мерехтять
    Сни в проваллях скель.
    Тужать, ледве бубонять
    Духи тих земель.
    Що турбує душу там?
    Що бентежить зір?
    Сірі тіні скавучать,
    Вовченята гір.
    Сірі вовки в скелях сплять,
    Марно іх чекать.
    Сірі вовки, тіні гір,
    Чи йдете гулять?
    Місяць сяє, простір - ваш!
    Гей, ходім зі мною!
    Я кружляю по горах
    Вільною душою.




    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  5. Цілюще сяйво зірок
    Цілюще сяйво зірок струмує
    Вночі на землю дощем рясним.
    Дарують спокій краплини струму
    Тім, що світами блукають з ним.
    В долоні вогник та в небі зорі,
    Шляхами морок, самотність, жах.
    Сузір'я тануть, ранковий присмерк...
    Ще б трохи сонця - здолати шлях...



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  1. Фрезі Грант
    Струнка постать під зоряним сяйвом,
    Гра натхнення, тонкий силует
    На межі поміж морем та небом...
    Фрезі Грант - незабутній сюжет.
    Час минає, хвилинами плине,
    Все скоріше... Та що ж? Не встига...
    Це по хвилях натхнення, по хвилях
    В далечінь летить постать струнка...



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

  2. Тонка смуга дощу
    Тонка смуга дощу -
    Це раптово, нескіченно, дотик
    Вогких крапель, як зойк потойбіччя.
    Що я можу в сумні ті хвилини?
    Що я бачу? Мереживо снів уві сні...
    Під дощем моя пісня забута.
    Мерехтить, мов той вогник вночі,
    Оболонка душі без спокути
    Та без розпачу слів, тільки жаль,
    Тільки гострий пронизливий смуток,
    Що душа охолола... на жаль...
    Тонка смуга дощу, як провина,
    Чи може, як докір?





    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25