В чужих орендованих вікнах,
У плямах синіх на стегнах,
З мольбертів картини на стінах,
У запахах постільних, «спрейних».

В халатах махрових на брата,
У спирті! у димі! на членстві!
У бартерах вартих?
У хмілі забуті і стерті ....

У дамах червоних на дурня,
У голих з тузами в кишенях,
У програшах вдало набутих,
У брудно-повторних аферах,

У каві холодній на тумбі,
У шибках чужих, в силуетах,
В очах у кішки навпроти,
У чорних із хутра сюжетах,

У ночах, без ранку у вікнах,
У одязі тільки паркети,
В оргазмах, в екстазах і різних.
У білому постіль з „багнетів”,

В чужих орендованих вікнах...
В чужих орендованих стінах...
В чужих орендованих піхвах...
...чужі….орендовані……бідні...

2006

З туманом сірим сніг по місту бродить.
От-от застелять темряву доріг
І навіть вечору приспати годі
Їх не лякає хоч би дух вітрів.

І з цими мандрами не видно геть нічого,
Не розшукати постаті людей.
Вони в полоні, хоч біжать додому,
Щоб обійняти знов своїх дітей.

Єдина постать загубилася в тенетах
І навіть снігові її таки шкода.
Куди іти нема ані намета.
А постать ця старого дідуся.

Доля була нестримна, усе в кінці.
Окопи, сорок шостий, заслання.
І півжиття з ідеєю у клітці
Поета-ворога нестримная душа.

Бо прославляти лжережими він не зміг,
Генсеків годувать промовою,
Бо батьківщина в нього оберіг,
Бо колискова тай не тою мовою.

Той час настав і нам сьогодні вільно.
Вже не окопи - „незалежні” смітники.
З торбиною пошкандибав повільно
Поет старий, щоб позбирать „дари”.

З туманом й снігом він по місту бродить.
Вони застелять темряву доріг.
І навіть вечору приспати годі.
Вже не лякає навіть дух віків…
12.02.05

Мені шкода...привітів тих із півдня.
Мені шкода, що забагато знаю.
Мені шкода, що нині вже неділя
І вже по жовтню, і вона минає.

Мені шкода...зимою все замерзне.
Мені шкода, та тут не буде півдня.
Мені шкода, бо крига тут не скресне,
Тут не бува морського воскресіння!

Мені шкода, що то лиш епізоди.
Мені шкода, що в них занадто змісту!
Мені шкода, вони були короткі...
Такі змістовні та занадто пізно.

Мені шкода…святкових днів так мало.
Мені шкода, що буднів значно більше.
Мені шкода, бо будні інші вкрали.
У них собою застеляють ліжко.

Мені шкода, та інші гріють тіло.
Мені шкода, у руки щось набгали.
Мені шкода, бажають так невміло,
Але чомусь мене у Вас забрали....

Мені шкода, що Ви моє створили.
Мені шкода, бо з ними то не Я.
Мені шкода, що так і не навчили,
Як це по – справжньому?!! мені шкода....

Мені шкода! Не вмію я за двох!
Мені шкода!! Ви скажете, слабка!!
Мені шкода!!! А ви зробили щось?!!
Чи ви б зуміли????... і…чи Вам.... шкода...

2007

Які слова! Ці пафосні слова!
Яка риторика! А Ви – оратор.
Я б утопилася у цих словах,
Та вже давно, на радість, не аматор…

І ця естетика сичить із Ваших уст.
На сцену Вам би, Вам би п’єдестал,
Ці жести благородних, мужніх рук,
Та я, на радість, в цьому не профан.

Які слова! Всього лише слова…
А Ваші вчинки риторично заніміли,
Бо в цих словах вся суть така пуста…
Я - не оратор, і тому радію!
2008

О, МАДОННО! вічно молода.
Своїм словам Ти вічність дарувала.
В осінніх квітах пахне так весна!
І це суцвіття Ти в поезії плекала.

Збирай осінньо-весняні букети!
Вели, щоби весна творила восени,
Щоби почути березневий шепіт
Цієї невблаганної пори.

І не пройшла ще юність і любов,
Бо серце невгамовне хоче пісні.
Ти заспівай осанну скрипці знов
І хай поезії струна польється ніжно.

І ХАЙ НА СЕРЦІ
ЗАВЖДИ БУДЕ ЦВІТ,
БО ТИ У СЕРЦІ В НАС
І ТИ – ВЕСЬ СВІТ.

осінь 2005

Ми досягаємо висот кар'єри,
Ми прагнемо все вище і вперед
І забуваєм висоту людини –
Найважливіший наш пріоритет.

Будуєм статуси і ще плюс надбудови,
А цінності, хіба людські???
І політичні ігри, навіть змови,
Насправді ж вони нас,а не ми їх.

Одна лиш пристрасть – залишити слід,
Моя межа на мить старанно стерта.
І в літо бабине вже кілька діб
Загорну думку я про тебе теплу.

І хто твій жовтень?? Хто для себе ти??
Ти просто той, для кого нема меж???
І може ти зітреш й мої сліди,
Та прошу свою участь не обмеж.

І ти - не СВІТ, і янголом не був...
З тобою ж відновила те чудесне.
І знов в мені намалювали суть
Осінні пензлі віри у небесне.

Та я боюсь тебе назвати ТИМ,
Бо ця пора завжди дощем омита
І лист опалий слід ледь-ледь прикрив
Та, БОЖЕ, знову пристрасть хоче ЖИТИ!

жовтень 2008

«Харизматам» дорогу, ти постиш,
І нову харизму хтось просить,
А деякі, звично, кошти
І ти замовк, вже досить!!

А хтось із них досі за свічку,
Молиться на колінах.
Їх заспокоюють – вічність,
Твоя це райська долина.

А дехто заснув надовго,
І їх ніхто вже не будить.
Вони забули про Бога?
Колись,кажуть, їх забудуть.

А «харизматам» дорогу,
Хай ще побудуть, маги.
А потім, вже після посту,
Вони відчують цю кару.