Я заплела хмаринку у волосся
І, мов намисто, райдугу вдягла...
За небокраєм світло розлилося -
Нічого кращого за казку цю нема!!!

Росою омивала собі ноги,
Сполохала метелика в квітках!
Я тут живу!!!Тут згинули тривоги!
У травах заблукав дитячий страх!

Легенький вітер пестив мою шкіру...
І ягід сік розтанув на губах...
Щоночі повертаюсь в цю країну.
Щоночі я щаслива в своїх снах...!

Відчуєш і зникнеш...
розчинишся в тиші...
Отримаєш дозвіл
На обшук у серці.
Ще трохи - і звикнеш,
Прикинешся хижим.
До біса твій ордер!!!!!!!!
Сама собі Цербер.

Розчавлений спокій;
Один лише погляд...
Стратегії дивні,
Напевно, даремні.
Розважені кроки,
На чоботях - попіл.
Думки депресивні,
прохання нечемні.

У ліжку зі звіром.
Заплющені очі.
Хвилина по тому...
...і зникнуть бажання.
Смакує зневіра
прогірклою жовччю.
у болю страшному померло кохання...

Довгі вії притрусить віхола.
Змерзлі пальці мене не слухають.
У долоні щомиті дихаю
І на місці поволі тупаю...

У волоссі заплутались блискавки...
Як знайду гребінець, то вичешу!
Ніч здається сумнівною втіхою,
Буде жити мій дух скалічивши...

Вимкніть тишу - нема, що слухати!
Дайте сліз, бо нема чим плакати!
Вітер свічку от-от задмухає,
Стане темно... Так страшно падати...

От і все... Вже скінчились лестощі.
Божевілля плюється правдою.
Гематоми від ніжних пестощів
Залишились моєю вадою...

Сіро-сині... Прекрасні... Порожні...
Карколомна стратегія втечі.
Зазирни у мої тривожні...!
У очах наших різні речі.

Приховала від тебе погляд,-
Зроби вигляд, що це пробачив!
Маю сумнів... Ти маєш здогад,
Що для мене ти дещо значиш...!

2009 рік

Більша від смутку лише самотність...
Нікого не здатна в кімнаті намацати.
Немає потреби заплющити очі ,
Щоб нікого не бачити...

Немає потреби вітатись за руку,
Тримати в обіймах кохану людину,
Ділитись думками з своїм кращим другом,
Вітати з святам щасливу родину...

На полиці крила - непотріб під пилом.
І в дзеркалі погляд лякає ворожістю.
згубила в відразі все те , що любила...
Я інфікована самотністю...


____________________________________2007 рік

Втратив актуальність задум самогубства,
Бо і так вмираю без свого кохання...
Я піду. І крапка! Не помітить людство :
В світі стало менше на одне страждання...

В світі стало ліпше на сльозу єдину.
В світі стало тихше на одне зітхання.
Стало менше місця лиш на домовину...
В світі - всі, крім мене...
Більше на прощання...

Ненавиджу, коли ти помираєш...!!!!
Як божевільна, поруч уночі
Знов слухаю, як дихаєш й зітхаєш,
Шепочеш імена або й кричиш...

Здригаюсь ледь і правди я жахаюсь,
Що знаю лиш одна і не скажу тобі :
До скону й забуття тебе кохаю!!
І порятунку у собі не віднайти.

Я серце обманути намагаюсь.
Я віддаюсь чужим палким рукам...
Та все одно до тебе повертаюсь
І хвору душу іншим не віддам!

Ненавиджу присутність твого страху!
Твій гріх чомусь й мені болить!
Нехай він щезне чорним кволим птахом,
У прірву стрімко й швидко полетить.

Ти не сумуй. Не бачиш, я страждаю...
Твої вологі очі - мені як два ножі.
Ти плачеш - я тихенько помираю...
Чи ти мій кат?! А чи спасіння ти...?

У темряві побачу твоє сяйво.
Зігріюсь біля серця, що горить.
я божеволію... Вогонь красиво грає...
Щезаю в полум`ї ...Але вже не болить...