1
З перерізаним горлом
і захололим осміхом губ
стояв
і куди рушити не знав.

Всі оганьблені й розчаровані
всі зневірені –
друзі мої.
2
Хто?
Я жду.
Приходь сильний.

Кохана –
не треба щирости.
Я роздавлений.

3
Ах
вона потрібна й необхідна
моя розгубленість.
Ліхтар осліп
Од світла.

4
Світ не винен
що немає на світі
жившого.

Воскреси!

5
Метелик душі роздертої –
Прости.

6
Злови мій акорд
незнана – рідна моя.

Ти бачиш вперше.

Придави останній клявиш.

7
Хто ще боїться себе?
Убий мене тільно.

Бо мене веде шлях.
Я – «призначений».

Я заплющений.

Ім’я моє – тоскність.

Я не бігаю за тобою
з журбою
я не шукаю

О не підходь блакичена габою
не хочу бою
не знаю

Не стій отьмарено у куті сходів
і дай пройти
рожеву пляму з ясного сходу
впусти.

Душу осумлює неясність по́статів
свідків невідомість.
Приходьте, приходьте небажані гості
в хору свідомість.

Сідайте, сідайте без жодних погроз
до чорного столу –
я не боюсь захололих поз
я Савонарола.

Загинув у безглузді спорошенім
будинок білий цяцькований.
У чорнім куті огнем спустошенім
мій звір зацькований

І розумієте? У млі застиглій
Виник клубок калік.
Я ледве чув як в бурі стосилій
Хтось мене поволік.

Ваґон без вікон
подорож прикра
експресить гінко
розбита скрипка

і стиха стежить
хтось із кутка
огидливий нежит
хриплість гудка

Гей ти найвищим визнаний
стій
виходь з найсумнішим і вигнаним
на бій!

За далеку царівну в мріях оба́гнуту –
за любов!
Нас може примирити віками пра́гнута
кров.

Мого життя ґазельну срібність
і випадковість
складаю в картки вузьку безмірність
і загадковість

Моїх гріхів легку безкарність
і слів блискучість
знов наповняє безпорадність
і днів сліпучість