Заплющу очі – полечу до тебе
Торкнусь губами сильних рук.
Блаженства час взиває нас до неба
Звільнитися від мИрських пут.
У поцілунках щирих – втрата часу
В обіймах – пристрасть почуттів
Осушу до краплини хмільну чашу
І втілю те, що в мріях ти хотів.
Цілуй, не стримуй свої губи
Кохай – не бійся забуття
Нехай летить, веде до згуби –
У нас одне на двох життя.

Бринить в повітрі, стелиться степами
Мов подих вітру, лагідно торкне,
Все те, що не назвеш словами,
Що вабить так тебе й мене.

У лагіднім промінні сонця,
У краплі літнього дощу
І як в тумані: може сон це?
У відповідь - не відпущу.

І серед степу, того раю
В обіймах злилася земля.
Я так тебе, я так…
В степу згубилися слова.