она читала его в каждом пятом письме с посольства, в каждой печати от министерства, в каждом объявлении о прибытии рейса. она искала его в каждой бутылке виски, в каждом красном ролс-ройсе, в каждом слове "успокойся", в каждом белом кейсе. она мечтала напиться и утопиться... но при ее весе легче было повеситься...
она была мастерицей игры на нервах, кудесницей... она носила ранец, пела песни и работала девочкой на побегушках, около комнаты президентской.

Вкусный-вкусный сметанник на честь день рождения брата... И пусть заест меня совесть, что ела после шести... будь моя воля, я бы стала горами и не смотрела новости, потому что они глупы.
Я приходила бы домой после полуночи, целовала бы мужа, купалась, пила мартини... а ты говорил бы мне:

Я в этот раз буду искренней...
Признаюсь в любви, чистой и долгой.

Мир большой, еще пересечемся,
В колыбели мира, где-нибудь в Танзании...

Она похоронила свои стихи в дальнем ящике компьютерной системы,
в папке под названием "душа". Она прочитала молитву и включила стерву,

Я в этот раз буду искренней...
Признаюсь в любви, чистой и долгой.

Окуляри сповзають на ніс – я нічого не бачу.
За вікном дощ ридає від того що знає –

Сумка через плече, кудряве волосся,
Кепі без капюшону нічого не стоїть,

Шорхіт тонкого папіру на вікні...
Скринька з пір’я, з пір’ям, десь без клею.

Буду плести шляхи,
Вінки, щоб було лячно,

Світовий електронний концтабір
Поглинає тебе в твоїх мізках.

Кордони зміцнюють стосунки,
Малюють очі душ зеленим...

Сфотографуй моє обличча не в профіль, а як-небудь знизу на світло,
Заплямуй моє тіло полтавським акцентом, да так, щоб потім злякатися...

Я – не поет. А ти – негідник.
Не гідний пафосу й понтів нікчемних.

По-лу-ни-ці... По-лу-ни-ці...
Вночі та вдень... Та цілий місяць

Розібрати пазл...
Перевести

Ти, твоя горілка з медом,
Твій храп вночі неособливий,

Коли місто сумує, полоскочи вулиці
Мобільний оператор тобі допоможе...

Колискова мого міста - спів пташок нам невідомий.
Гітара тане під акордом - акорди немагнітофонні,

Пластилінові руки пишуть пластиліновий вірш
Полум’я гасне з кожним свистом легенів...

На білбордах у місті написано – люди всі різні,
На шпальтах газет надруковано – люди всі вільні.

Мої поцілунки кращі ніж моя їжа,
Мої обійми сильніші ніж мої очі.