На платівці - старі мелодії

На запясті - малюнок хни

Ти поводишся, наче злодії

Викрадаючи в мене сни



Не згадати пароль при запиті?

Не шукати нових розмов?

Ти малюєш на серці графіті

Please don't stop, моя люба, don't go...



Якось дивно усе відбувається

Якось дико без тебе онлайн

Всесвіт рухається, зупиняється

Всесвіт рветься під грюкіт Remmstein.



Наші зустрічі - щойно написані.

Наші відстані - примха богів,

Ти читаєш мене на відстані

В тихім затінку Київських днів...

Між злими Адамами й голими Євами,
В домі з високим парканом,
Заший собі рота дротами сталевими,
Ставши німим шаманом.

У світлі, пробитому чорною сферою,
Із розрахунку, чи здуру,
Заклей собі очі цупкою фанерою,
Ставши незрячим гуру.

Під пафосну музику з голосом пафосним,
Фальш запиваючи соком,
Залий собі вуха цементом неякісним,
Ставши глухим пророком.

Прощаючись мовчки з останньою клепкою,
В морі із бруду та флуду,
Закрий собі носа старою прищепкою,
Ставши гнусавим вуду.

І, врешті, в будинку, закутому кригою,
Сівши у "лотос", мов "йога",
Лишись наодинці з дитячою книгою,
Ставши нічим з нічого...

З двору неба в двері ночі
Тиша утекла.
Репетують твої очі
Про міста зі скла,
Де прозорі, тьмяні душі,
Вийшовши із хат,
П’ють саке, ковтають суші
І співають в лад.
Місять тісто із туману,
Печучи торти
У місцях, де ти старанно
Рвеш мої листи.
Грають в карти на бажання
В глибині небес
У момент ігнорування
Твого SMS.
А коли нічліг для мене
За вікном чужим –
Тьмяні душі ріжуть вени
Скальпелем старим.
Адже в час, коли між нами
Поросте бур’ян,
Зазвучать сумні тамтами,
Забулькоче кран,
Забринить містичний гомін,
Випадуть дощі,
Утіче останній спомин
В сірому плащі.
Ми умиємось під душем
З болем в голові,
І назустріч тьмяним душам
Підуть наші дві.

...І день згорів, як зламаний сірник,
І я лягаю в ліжко з самотою,
І тихо повертаюся на бік,
І подумки прощаюся з тобою.

І ніч також, немов сірник, згорить,
І місяць буде втомлено ховатись,
І зранку ти прокинешся на мить,
Щоб подумки зі мною привітатись...

Трамвай застряв у «пробці»
Завмер. Ані туди, ані сюди.
І люди в нім сидять як у коробці
Без настрою, без їжі, без води.

Бедлам автомобільний
Чекаючи побоїща – затих.
«У кращий світ прорветься самий сильний,
А виживе терплячіший за всіх!»

Знервовані автівки
Вбивають мовчки довгоплинний час
Міняє хтось колеса на кросівки???
Свободу на бензин, або на газ???

Та тиша не жаліє,
І хтось уже не витримав - побіг
Ховатись в помилковій безнадії
Від навісного плетива доріг.

Бо ж раптом засигналять,
Завиють, заголосять, закричать,
Дадуть в табло, або на попіл спалять,
Проігнорують вік, заслуги, стать.

Трамвай стоїть у «пробці» –
Останній непокірний бастіон.
Всередині знайомі незнайомці
Плюють і нарікають на закон.

Неначе легіони –
Тих воїнів, що сплять і бачать сни,
І їхня зброя – лайки та прокльони
Загострені й готові до війни.

Та крикнув хтось: «Дивіться!
Дорога вільна від залізних пут!»
І втомлений трамвай рушає з місця,
Щоб радісно завершити маршрут.