Прекрасна і чарівна, фантазія і мрія, всіх тих, кого кохання вабить. Ти символ є любові і суть її в тобі. Від тебе стільки болі і небо у руці. Ти як саме кохання. Червона, як вогонь, жагуча і нестримна, і біла, як хмаринка, ніжна і легка. І кожна твоя квітка — це правило життя, найкращого на світі почуття. Бутон є келихом амброзії, що боги нам віддали. І кожен буде пити, забуваючи про все, на другий план підуть кар’єра, друзі. А потім буде рай, а потім будуть крила. І коли здасться, що душа на небо полетіла, стебло шипасте нам про себе нагадає. І потім можна довго сперечатись, що краще—малесенькі шипи, які по трошки всю любов з’їдають і стільки болі й суму доставляють, а чи один удар, проте у саме серце, тоді прокльони, біль, життя немиле. Дала ти крила, дочекалась зльоту, а потім їх відрізала підступно. І що тоді від тебе ждать, не буде більш амброзії. Чи буде? Невже не можна обійтись без болю? Хоча ні, можна, але це для тебе біль, якщо тобі відрізати стебло. Тепер я розумію, нащо нам богами був відданий оцей нектар.
22 вересня 2007 р.

Привіт, дорогий читачу. Сьогодні хочу представити тобі фантастично-правдиву історію, про потяг назва якого затерта. Як може бути затертою назва потягу? Потяг про який розповідаю я настільки древній, що існував ще до народження людини яка придумала потяги, віднесіться до цього як до фантастичної частини моєї правдивої розповіді. Фантастично також те, що цей потяг як жива істота має стільки мість щоб вмістити всіх бажаючих і тільки тому хто помилився квитком може бути у ньому тісно. Він має вагони різного класу і за кожне місце в ньому своя ціна, від зовсім мізерної до ледь-посильно великої, але за будь-яке місце доводиться платити. Потяг змінюється на кожній станції ніби тисячі невидимих механіків його обслуговують. Насправді ж є лише один машиніст який слідкує щоб потяг не зійшов з рейок, а вигляд потягу змінють пасажири, всі разом і кожен окремо. Не питайте про технічний стан потягу — він готовий служити вічність, дуже завбачливим був конструктор.
Потяг зупиняється на певних станціях і люди інколи не встигають вчасно повернутися з прогулянки, але в поїзді забагато пасажирів щоб очікувати на тих хто запізнюється.
Перша станція — “Народження“. Тут кожен повинен потурбуватися про квиток з найрізноманітнішими варіаціями, змінами місць на станціях і місцем виходу з поїзда. Тут вас ознайомлять з ціною, але заплатити її доведеться в кінці шляху.
Друга станція — “Дитинство“ . Тут панує атмосфера спокою, веселості й невизначеності. Тут завжди весна цвітуть квіти і дерева тягнуться вгору за станцією видно дорогу чисту і широку яка йде паралельно поїзду і також може довести вас до кінцевої мети. А чиста вона тому що хто загубився на цій станції ще не пізнав брехні і підлості. Тут найкоротша зупинка і спогади цієї зупинки з часом затуплюються.
Третя зупинка — “Юність“. Тут завжди літо. Все тут у розцвіті і найкраще блукати саме по цій станції. В атмосфері притупилась веселість, а на зміну спокою прийшла бунтарська нота. Час зупинки продовжено, а на дорозі почали з’являтися — бруд і каміння. Бо в людей з’явилася частинка досвіду.
Четверта зупинка — “Зрілість“. Тут осінь, але багато людей люблять цю пору року, моживо тому що вона плаче і старіє замісь них, або разом з ними. Атмосфера — смутку. Дорога за станцією стала брудною і нікуди не зникло каміння.
П’ята і остання станція — “Старість“. На цій станції зима яка все робить білим і зрозумілим. На цій станції панує атмосфера мудрості. Дорога замерзла і на ній поменшало каміння. За декілька кроків від станції стоїть невеличка брама яка веде до місця де доведеться заплатити за квиток.
Потяг порожнім повертається назад і набирає нових пасажирів. На назві потягу видно лише дві перші букви — “Жи“, далі — три затертих літери.

23 червня 2008 р.