Десь між небом і землею,
На перетині світів.
Я знайшов нову ідею
На штиках гірських хребтів.

Вище неба я не скочу,
Та на землю не впадУ.
Чув мелодію співочу
У божественнім саду.

Дай мені води краплину
Із колодязя життя.
Дай мені хоча б хвилину,
Щоб відчув себе дитям.

Не будь рабом,
Борись за мир
Не впадь в багно
Читай псалтир.

Зніми ярмо,
Даруй слова,
Сади зерно
Збирай жнива.

Біжи вперед,
Не зволікай,
Життя як мед
Шукай свій рай.

Зроби свій внесок у життя
Хоча б найменшу копійчину
Цінуй людей, сортуй сміття
І взимку не рубай ялину.

Не плюй в ріку, лови момент
Колись нап’єшся ще водиці
І квіти став під монумент
Героям воєн у річницю.

Шануй батьків, ходи у храм,
Молися Богу, всім святим…
Дивися в очі ворогам,
На пагорбі будуй свій Рим.

2012

У кожному живе талант,
Чи то художник, чи поет,
Чи режисер,чи музикант,
Нова картина чи куплет?!

У кожному живе митець,
Чи то герой, чи то бунтар,
Хоробрий воїн чи борець,
Чи винахідник, чи казкар?!

У кожному живе дивак,
Чи мрійник диво-фантазер,
Чи добрий, лагідний хижак,
Чи архітектор-інженер?!

У кожному живе глядач,
Чи ліберал , чи демократ!?
Філософ, громадський діяч,
Чи то Платон, чи то Сократ!?

Чи Робінзон, чи Гулівер,
Чи то актор, чи то артист,
Ти переможець і призер,
Коли знайдеш свій хист!

Умиюсь у росі ранковій,

Нап'юсь води із джерельця,

Наб'ю коню нові підкови

І полечу через поля

Назустріч вітру наче птах.

Розправлю крила на всі боки,

Сховавши у кишені страх,

До нових мрій бадьорим кроком!

Гірські нескорені вершини,
Які занурились у хмари.
Ліси дрімучі, полонини,
Старі колиби і кошари.

Вітри ласкаві та сердиті,
Духмяні трави запашні.
Громи ревуть несамовиті,
Струмок дає води душі.

Стрімкі потоки, водоспади,
Могутні скелі, спів трембіти.
Я йду до Вас мої Карпати-
Одні такі на цілім світі.

20.07.2010р

Я смуток в радості втоплю...
Хоч дощ періщить,мов скажений,
Я хмари всі зберу у жменю
Й для тебе сонце запалю.

Я вип’ю тисячу морів,
Втоплюсь в мільйонах океанів.
Тобою я назавжди п’яний
В красі твоїй до тла згорів…

Запахло осінню надворі,
Опало листя до землі.
І дощ малює свої твори
На посірілім полотні.

В повітрі чути клич пташиний,
Пожовкле листя шелестить.
Холодний вітер дме у спину,
А літо в полі тихо спить...

У пошуках раю я ходив на край світу,
Стежками блукав, що забуті людьми.
Коли було темно, я мріяв про вітер,
Щоб світло розвіяв межи пітьми.

У пошуках раю я ходив світ за очі,
Бачив людей та їхні гріхи.
Я в небо дивився якось не охоче,
Я знову минав життєві шляхи.

У пошуках раю я вірив у диво,
До сонця летів і дивився згори.
Коли було сухо, я мріяв про зливу,
Щоб землю скропила моїми слізьми.

Ми не зважали на годинник,
На час нам було всеодно,
Хоч він летів кудись невпинно,
Ми жили наче у кіно.

Ми вдало грали свої ролі
В сюжетній лінії життя,
Сценарій нам писала доля,
Знімав нас Режисер-Суддя.

Одну за одною ми рвали
Сторінки із календаря,
Червоним дати відзначали,
Коли поїдем на моря.

Та ми залишились за кадром
У цій історії сумній,
І хоч душа того не варта,
Ми досі дремось на Олімп...

Народе мій!!! Я тихо мрію
Коли ти вже пошлеш месію?
Коли вже на земній орбіті
Знайдеться місце для еліти?

Коли побачимо країну,
Яка повстане із руїни?
Коли повіє вітер змін
І ми піднімемось з колін?

Народе мій!!! Я тихо мрію
Коли ти вже пошлеш месію?
Коли із безвісти зірок
На землю явиться пророк?

Сонце зайде за обрій,
Вечір постукає в двері
Місяць дістане із торби
Зорі й розсипле по небі.

Вітер хмару колише,
Спокій не спить на долоні,
Дощ свої сльози залишив
На сонному підвіконні.

Ніч ковдрою ляже,
Вкриє стомлену землю,
Свою казку розкаже
І попрощається чемно...

Сонце вийде з-за краю,
Визирне ранок з-за горбу,
Місяць зірки позбирає
І заховає у торбу...

Без тебе, музо, в світі нікуди...
На те, що ти прийдеш чекаю знову,
З легкого помаху руки твоєї
Народжується слово...

Коли тебе нема не сплю ночами,
Шукаю спокій в стінах чотирьох,
Готовий був змиритись, що тебе немає
Коли прийдеш-те знає тільки Бог...

Я так хотів сховатись від війни,
Але вона знайшла мене цілого,
Тепер стою біля стіни і молюсь Богу,
Щоб її знесли...

Вона впаде, та побудують нові,
На її місці виростуть нові дахи,
А ми з тобою будем завжди двоє
там, де ховаються птахи...

Як швидко минає час, нічого не залишаючи по собі
Минають довгі роки, а за вікном одне й те саме,
Як колись, і під ногами чорно-білі смуги.
Ті люди, які колись хотіли бути другом,
Як наслідок наклали руки.
Їхні очі такі пусті і в них немає світла зовсім,
Їхні ноги ведуть їх по дорозі долі...Може досить?!
Уже немає сили йти і залишились тільки мрії,
Які колись плекали ми, коли були і ще дітьми малими.
А зараз світить сонце як тоді, і падають дощі,
Змиваючи сліди минулого з душі, а може залишаючи нові?!
І то не ті, які хотіли ми...
Минає день і гаснуть ті невинні очі,
Які колись дивилися на тебе.
А зараз де вони?! Де той прекрасний погляд,
Який ти прагнеш віднайти у натовпі,який проходить поруч?!

2005 р.

Я був для тебе янголом поганим
Тебе я не хранив і не беріг
Пробач за те, що брав на душу гріх
Можливо час загоїть рани…

Я не дістав тобі обіцяних зірок
Я не садив для тебе у саду троянд
Один із безлічі лиш був варіант
Життя зробило вибір за обох…

Цей світ мене ловив, та не спіймав
Хоч міцно я тримав, та він утік
Тебе одну я пам’ятатиму повік
Пробач за те, що я тебе кохав…

Я намалюю на світанку
Для тебе сонце серед хмар,
Воно розбудить тебе зранку,
Обійме твій чудовий стан.

Воно візьме тебе за руку
І забере в далекий край
Там, де немає сліз і смутку,
Там, де ховається твій рай

Там, де вітри заграють пісню
На струнах ранньої весни,
Там, де душі не буде тісно,
Там будем тільки я і ти!!!

Я намагаюсь бути чесним,
Коли дивлюсь тобі у вічі
Нехай душа твоя воскресне
Нехай не гине на узбіччі

Волію бути непомітним
Ховаю свого серця стуки
Нехай ті почуття розквітнуть,
Які колись завдали муки

На дні душі цвітуть ідеї
Солодкий сон розвіє тугу
Я назову тебе своєю
Та просто буду твоїм другом...

Не назову себе поетом,
Проте пишу я для людей
Оці прості рядки й куплети,
Живу у пошуках ідей...

Тепер малюю я портрети
Та тільки словом і пером
Мої слова з думок не стерти
Навіки вашим став рабом

Я став художником без жанру
Мій натюрморт розтопить лід
Пейзаж сумний у світлих барвах
Фарбує цей казковий світ...

Малюю щастя пензлем правди
Шукаю радість і біду
Настане час і я піду
Щоб повернутися назавжди...

Я забуваю імена
Але продовжую кричати
Коли закінчиться війна
Я просто піду ляжу спати...
Коли закінчується день
Я закриваю свої очі
Мені наснилося життя
Я прокидаюсь серед ночі
І вже до ранку не засну
А як засну, то вже не встану
Малюю сонце на піску
Й чекаю поки світ повстане...
Чекаю на нову весну...

Я не цураюся чужого,
Понад усе люблю своє-
Блакитне небо і гаряче поле
Таке тендітне і п'янке
Ковток повітря пахне домом
І почуваюсь як в раю
Коли щебечуть по-вкраїнськи
Птахи в вишневому саду
Коли привітне тепле сонце
Мені всміхається згори
Коли криниця біля хати
Дарує нам горня води
Коли лелека на даху
Старанно в'є своє гніздо
Коли закохані серця
Зігріють нас своїм теплом.
Нічого іншого не треба
Нічого кращого нема
Поглянь мала-це все для тебе
Оця неписана краса!

Я забуваю все на світі
На своїй не чужій землі
Я прокидаюсь в полі квітів
І п'ю з небес блакить води
На мить я закриваю очі
І бачу лиш твою красу
Зберу з полів росу ранкову
Тобі в долонях принесу
Тримаю сонце у руках
Та не пече воно,
Хоча й таке гаряче
Нехай вони мене пробачать
За те, що сильно так тебе люблю
Й зовсім не бачу світ,
Проте живу якось...
Молюся Богу і не плачу,
А сміюсь неправді в слід!