Я лежу, мое сердце разбито,
Я лежу, а в рассудке туманно -
Лишь отрывки белых халатов,
Только яркий свет лампы...лампы...

Я не слышу ни слов, ни движений,
Может я никому и не нужен?
Я не вижу удачи в спасеньи,
Только в верхнем углу - свою душу...

Я лежу, мое сердце разбито,
Где хранитель мой, счастья ангел?
За окном - только взмах его крыльев...
Улетел. да и ладно, ладно...

Сколько лет уходят поезда,
Оставляя на вокзале чью-то память.
И сколько лет уносит стук колес
Чужое горе и чужую радость...
Как много увидал разлук перрон,
Как много счастья долгожданной встречи.
В ночном тумане исчезает твой вагон,
И лишь надеется она, что время лечит...

Вимкни тишу - мов хоч слово.
Сумно б'є по шибці дощ...
Ми самотні, як ніколи,
коли вдвох.
Ти мені навіщось снилась,
і щоночі, і щодня
Я не знав, куди подітись -
Знав, що не моя...
Я в думках писав листи,
Ти не відповіла.
Їх несли тобі пташки,
І побили крила.
І ось тепер сидим удвох
В порожній ми квартирі.
І ти мовчиш, і я мовчу -
Любов адресу загубила...

Коли прийду - тебе тут вже не буде.
Не буде запаху, тепла, прощальних слів.
І зникнуть спогади, думки...
Лиш тільки шепіт
Моїх облуплених схололих стін
Ще нагадає -
Ти тут був учора.
Ти щось хотів сказати, та не зміг.
Забракло слів, забракло духу, нот забракло...
Твоя ж душа благала відпустить.
Я відпущу, ні-ні, мені не складно.
Я її викину в одчинене вікно,
Як зім'яте цієї ночі простирадло -
Нехай летить, мені вже все одно...