Життя тобі співає серенади,
зустріти день судилось лиш тобі...
Закрити очі правди і неправди,
щоб знову бачити чудові сни...

"Чого ти хочеш?" - запитають знову...
І сльози радості поллються із очей.
"Не хочу слухать більше цю розмову,
мене пече, у серці десь пече..."

Із вільним подихом, з ясною головою
зустрінеш ранок знов нового дня,
і все, що трапилось до того із тобою
лише сміття, лише брудне сміття...

Коли краплиною дощу стікає
сльоза солона із моїх повік,
коли в душі моїй вогонь палає
немов нестримний вихровий потік...

Коли ти подихом своїм легеньким
наповнюєш мене зсередини життям,
коли шепочеш лагідно:"Маленька..."
і огортаєш теплим почуттям...

Коли я суплю носик норовливо
І злюся просто так ось, без причини...
Коли лягаю спати опівночі
і ти зі мною як закрию очі...

Коли твій дотик лагідний і ніжний
сковзає вниз легенько по руці...
Коли ти написав мені свій віршик,
моє серденько раділо у душі...

Люблю я усмішку чарівну твóю
і носик твій такий хороший,
коли своєю бородою
мене легенько ти лоскочеш...

Ти став частиною життя,
яке до тебе просто існувало,
Ти - подих й усмішка моя,
яких ніколи не буває мало!