Автори /
Мирон Шагало (1957)
|
Рубрики
• ХОККУ
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Осіннє (подвійне хокку)
•
Одвічне щось
•
Лабіринти
•
Снігопад (подвійне хокку)
•
Львів, старенька вуличка під Високим Замком
•
«Боже, вільний він» (Вінсент)
•
Травню молодий (подвійне хокку)
•
Одцвітають анемони
•
Підпалили торішню траву
•
Затули зиму (подвійне хокку)
•
Кінець зими (подвійне хокку)
•
Shine On You Crazy Diamond (переклад)
•
Гроза над Брюховицьким лісом
•
Спека (подвійне хокку)
•
Ватерлоо
•
Пісенька юної роверистки
•
Ти близько
•
Щораз
•
Ще повернеться? (Грудневе сонце)
•
Туди, де він
•
Я ж закохана (подвійне хокку)
•
Два сонця
•
Пташечку мій (подвійне хокку)
•
Чотові Скелі*
•
За Ясниськами*
•
Захід сонця
•
Розквітли сакури
•
Імперія, зодягнена у форми звабні
•
«Від мене весна забирає мене» (розмова)
•
Телефонний апарат
•
Вони знайшли
•
Який?
•
Березневий ранок (хокку)
•
Вежа львівської ратуші
•
Дно дня
•
Закохані в етнографічному музеї
•
Знов загубила вельон
•
А що душа?
•
«Майстерня шоколаду»
•
Два каштани (хокку)
•
Львівський аеропорт. Новий термінал
•
Цукрова вата
•
Сходи в Будинку вчених*
•
Ширяти просто так
•
З обличчям юнки
•
Дністровський каньйон. Розлука
•
Грудень. Високий Замок*
•
Закохані
•
Де ти?
•
Безсоння (хокку)
•
Притча
•
Бог нашого міста
•
Йо-йо
•
Передзимове, або Барбарисова ламентація
•
Цю осінь ти збери у жменьку
•
Л л (алітерація-асонанс)
•
Пізня осінь (хокку)
•
Закохана осінь (прогулянка до Піскових озер*)
•
Осінь на Знесінні* (триптих-мініатюра)
•
В носі (наслідуючи Ю. Тувіма)
•
Спиляли сосну, або Нищення брюховицького лісу
•
Знову
•
Загадка (для дітей)
•
Два відображення
•
Стріти б ще раз літо
•
Загадка (для дітей)
•
Кульбабкові діти
•
Це літо
•
Два струмки (хокку)
•
Липень. Закоханій
•
Червневе
•
Та мить
•
Тіні на воді
•
Вслухаються в тишу весни
•
Немов рахують...
•
Сімнадцять
•
Пробач
•
Малим дівчатком увійшла
•
Дівчині з дитячими очима
•
Ти — вже літо
•
Ось так щороку
•
БЕРЕЗЕНЬ
•
ЛЮТИЙ
•
Грудень
•
Вікторії ("і ось")
•
Криниця в Гавареччині*
•
Хіба менш вартне жити вже не варте?
•
Листопад
•
***
•
Метод релаксації
•
Доні
•
Звідси - доти
•
Вікторії
•
ЖОВТЕНЬ
•
Вересень
•
КВІТЕНЬ
•
Кучері (усмішка-бзік)
•
Хокку, боляче (пам’яті жертвам японської трагедії 11 березня 2011 року)
•
Весна
•
Ніч на Синевирі
•
Ніч
•
Пам’ятай (переклад) (пам’яті Ґері Мура)
•
Я твій океан
•
Творці
•
Одвічні жорна
•
***
•
Зимове
•
YOU RAISE ME UP (переклад)
•
Втікаю
•
Травневе
•
YOU LIGHT UP MY LIFE (переклад)
•
Травневий ровер
•
Гроза і веселка
•
Безсмертя
•
Чому спух Вінні-Пух? (для дітей)
•
What a wonderful world (переклад)
•
Епізодик
•
Туман, сонце, зірки
•
Марцює
•
До весняної поезії
•
Всі цистюські (дитячий віршик)
•
***
•
Відлига (дитячий віршик)
•
Хоч як
•
Ей, душе
•
Наступної зими?
•
***
•
Клаптик спогаду з дитинства
•
На нашому обійсті завірюха (півжартома)
•
Велич людини
•
Вона - зима
•
Somewhere over the Rainbow (переклад)
•
Рання зима в нашій кімнаті
•
Де муз(а)?
•
Твій погляд
•
***
•
Сон?
•
До осені (дитячий лист)
•
***
•
Надобраніч (для діточок)
•
Ескізик
•
...
•
Створений для тебе
•
Ти навчися (пісня)
•
Для діточок Олесі Овчар
•
Астрономічний сон
•
Ескізик
•
...
•
Попса безсмертна???
•
...
•
Залюблена (пісня)
•
Осінь вабить
•
Клопотів рутина
•
Ескізик
•
Я
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Ех, і вкотре вже —
до зими розкошує
до зими розкошує
Щооберта одна і та ж орбіта —
від літа через зиму й знов до літа,
від літа через зиму й знов до літа,
ЗАСИНАННЯ, СОН:
Цей день, як сотні інших днів, також минув,
Цей день, як сотні інших днів, також минув,
Сипонуло ж, ох!,
і село сховалося,
і село сховалося,
Так дуже близько — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
Стілець і люлька, й більш нікого,
птахи, що над пшеничним полем
птахи, що над пшеничним полем
Травню молодий,
у цвітінь, у пахощі
у цвітінь, у пахощі
Вже вкотре одцвітають анемони,
і кожна їхня мить, незнана ще,
і кожна їхня мить, незнана ще,
Весна розродилася. Грішна!
Над нею задимлена гладь —
Над нею задимлена гладь —
Затули зиму
від весни молодої,
від весни молодої,
В лісі біло ще.
Аж туди тебе ведуть
Аж туди тебе ведуть
В юності чистим був ти,
мов сонце світив.
мов сонце світив.
З автобуса
на зупинці «Джерело»
на зупинці «Джерело»
Млосні видихи
крізь ліси проціджує
крізь ліси проціджує
Остання битва, і близько вечір,
мов Жозефіни остання ласка.
мов Жозефіни остання ласка.
У мене є ровер, такий пречудовий,
незвично прудкий і всебічно кремовий.
незвично прудкий і всебічно кремовий.
Шмагає січневе стожале вітрисько —
«Пора це твоя, шаленій і печи!»
«Пора це твоя, шаленій і печи!»
Щораз далі,
ще далі щораз
ще далі щораз
«Дивися, тату, як низенько і незвикло
пробігло сонце небом, і шубовсь —
пробігло сонце небом, і шубовсь —
Туди, де він,
вона ішла крізь вулиці нелюдні,
вона ішла крізь вулиці нелюдні,
Місячне сяйво
тче для осені килим —
тче для осені килим —
Ми з тобою — сонця два,
крізь ранкову прохолоду
крізь ранкову прохолоду
Пташечку ти мій,
через ліс веди мене
через ліс веди мене
Там, де горбів застигли хвилі
поміж дерев, зеленопінні,
поміж дерев, зеленопінні,
Десь там, за Ясниськами, поле знов червоне
від маків, що цвітуть лише для нас одних,
від маків, що цвітуть лише для нас одних,
Знов сонце цілувало хмари. Втома, знов незрима,
прощала всі суєти дня великодушно.
прощала всі суєти дня великодушно.
У віддиху півдня, у світлі
купаються сакури наші.
купаються сакури наші.
Хто я, хто ти? Збіговисько клітин?
В зотління часу незворушний плин?
В зотління часу незворушний плин?
Для тебе весна проростає чеканням
і доторком, ще бережким.
і доторком, ще бережким.
Що, телефонний апарате, спиш?
Тепер ось ти — музейний експонат,
Тепер ось ти — музейний експонат,
Вони знайшли весну — ой гожу!
Зове, п’янить її розлог!
Зове, п’янить її розлог!
Знов те, що вчора, те й сьогодні
бере усіх і все на глум.
бере усіх і все на глум.
Ой, не спиться вже —
делікатно цьомає
делікатно цьомає
Від неї ще не йшли останні стужі,
дахи сусідні ще дрімали, й мов крильми
дахи сусідні ще дрімали, й мов крильми
Місто на околиці втікало,
наче в темінь дике вороння,
наче в темінь дике вороння,
Дрімлять експонати в пишній залі,
сходи кам’яні — смаків забутих дань,
сходи кам’яні — смаків забутих дань,
Стара відданиця, зима,
знов загубила вельон білий,
знов загубила вельон білий,
А що душа? Це поле бою —
дуель між радістю й журбою.
дуель між радістю й журбою.
Тут шоколаду і кави запах,
тепліший дотик, екзил від люті,
тепліший дотик, екзил від люті,
Очі в неї — ах,
мов два каштани літа —
мов два каштани літа —
Скло, залізо, порожні зали,
сходи, начебто в нетуди.
сходи, начебто в нетуди.
На вітринах — палаци і замки
з шоколаду, цукатів, халви.
з шоколаду, цукатів, халви.
Розмірено і крок за кроком
нехитрі ваші паралелі
нехитрі ваші паралелі
Здіймаємося знов угору,
знов падаєм. Шукаємо опору,
знов падаєм. Шукаємо опору,
Сни — тривоги поцілунки —
розсипаються, як цедра.
розсипаються, як цедра.
Не відпускають відстані з полону
і вечори гірчать, немов полин,
і вечори гірчать, немов полин,
Над горою цією — вечір
у тумані давно закляк.
у тумані давно закляк.
Закохана. Вона як стежка в далечінь,
іде між днем і ніччю, там, де мрії вільні.
іде між днем і ніччю, там, де мрії вільні.
Знов квиління пташине
в сіре марево лине,
в сіре марево лине,
Вітер знічев'я
флюгерцем поскрипує.
флюгерцем поскрипує.
У дивну країну і в пору незвичну,
де камінь застиг на мелодію вічну,
де камінь застиг на мелодію вічну,
У нашого міста багато богів:
божки, боженята, божища.
божки, боженята, божища.
Круть… Сонце — одвічне йо-йО*,
від нас і до нас крутоверті.
від нас і до нас крутоверті.
Узявся пітьмою осінній Едем,
зникає поволі,
зникає поволі,
Цю осінь ти збери у жменьку,
сховай від зимної роси,
сховай від зимної роси,
Львів листопадиться —
Лісом лисіє. Лисніють листки.
Лісом лисіє. Лисніють листки.
Взялося димом
опале листя саду —
опале листя саду —
Майже аж на той край міста,
де вже губляться слова,
де вже губляться слова,
Ходить жовтень цьогоріч
легко і щасливо,
легко і щасливо,
Ви, всім шепочете до вуха,
ви, мудрагелики рутинні,
ви, мудрагелики рутинні,
Спиляли сосну. Хить — упала.
Убив її безум і блат
Убив її безум і блат
Ніби день загуснув незворушно,
ніби час відмовився текти.
ніби час відмовився текти.
День минув, темніти стало.
Ось і я — зійду помалу
Ось і я — зійду помалу
Геть, від марнот міських і анемій,
туди, де сосни, де озерні плеса,
туди, де сосни, де озерні плеса,
Стріти б ще раз літо це —
яблуневе, зоряне.
яблуневе, зоряне.
Я встаю, коли надворі
вже усі погаснуть зорі,
вже усі погаснуть зорі,
Ми — кульбабкові діти,
ми — пушинки малі,
ми — пушинки малі,
«О, як це літо щедриться дарами!
Це літо — дивовижної краси!
Це літо — дивовижної краси!
Два струмки спішать
обійнятися в ріці.
обійнятися в ріці.
Липень тобі вечорами
пестить русяве волосся.
пестить русяве волосся.
Де поля погожі, добрі,
Вже спішать відзеленіти,
Вже спішать відзеленіти,
Так непомітно, тихо, без окрас
ти перейшла межу свого світання,
ти перейшла межу свого світання,
Знову тіні на воді
нами розігріті,
нами розігріті,
Вже день відійшов у «як завше»
й турботи поринули в сни.
й турботи поринули в сни.
Старі примари-димарі —
застиглі миті,
застиглі миті,
Зачепився дим
за сімнадцять димарів.
за сімнадцять димарів.
Осене, пробач:
Не наздожену ніяк
Не наздожену ніяк
Малим дівчатком увійшла —
так, на хвилинку мовби,
так, на хвилинку мовби,
Сонце й місяць — два поети —
на твоїм волоссі пишуть
на твоїм волоссі пишуть
Ніч твоя — молода отрута,
що у місячне сяйво скута,—
що у місячне сяйво скута,—
Ось так щороку: навесні
ми знов стаємо дітваками,
ми знов стаємо дітваками,
Ой, знову бузько
при вербах походжає —
при вербах походжає —
При нашім ґанку
перший синичковий «цінь»
перший синичковий «цінь»
Промерзлий вітер
об нашу хвіртку — буц, буц...
об нашу хвіртку — буц, буц...
Ти наче подорослішала вмить
Немов згорнулись роки в дні й години.
Немов згорнулись роки в дні й години.
Пронизую товщу одвічну
Крізь давніх садів підкоріння.
Крізь давніх садів підкоріння.
Шалений вітрисько по небу
розмазав хмаринку-нетребу
розмазав хмаринку-нетребу
Ліс, приховавши
тепла останній порух,
тепла останній порух,
Пильнує місяць незворушно
твої крихкі затишшя снів,
твої крихкі затишшя снів,
Перестрибую калюжки,
Що стекли з образ і лих,
Що стекли з образ і лих,
«Там,— накажімо тривозі,— стань,
Де між учора і нині — грань,
Де між учора і нині — грань,
Мудрості цеглинки розбираєш,
Пізнанням лоскочеш правди суть,
Пізнанням лоскочеш правди суть,
Переболіли віддалі
Непевних почувань.
Непевних почувань.
Павутинками
в лісі листя шурхотить —
в лісі листя шурхотить —
Вітер у саду
Знову губить лущаки…
Знову губить лущаки…
Заметелився
мій сад анемонами —
мій сад анемонами —
Непокірні ку-чері
півдоби кру-чені,
півдоби кру-чені,
Океан прийшов.
Уже нема для кого
Уже нема для кого
Котячі співи
Ходу ночей лякають.
Ходу ночей лякають.
Тут зорі іскристі —
вони тут прийдешнє нечутно крадуть.
вони тут прийдешнє нечутно крадуть.
Уперся місяць
рогами в Чумацький Шлях…
рогами в Чумацький Шлях…
Дощу краплини — тихі сльози неба —
Мене у давні спогади ведуть.
Мене у давні спогади ведуть.
Я для тебе — мов безмежжя океану:
Ваблю новизною, повна таїни.
Ваблю новизною, повна таїни.
Із дотиків лавинних
Ми творимо вселенні,
Ми творимо вселенні,
Одвічні жорна
скриплять тужливо,
скриплять тужливо,
Десь там, у вишині, понад тумани сірі,
Де промені грайливо пестять хмар скуйовджені верхівки,
Де промені грайливо пестять хмар скуйовджені верхівки,
Закутаю мрії —
Теплі, кольорові —
Теплі, кольорові —
Коли печаль у серці нездоланна,
Коли душа обтяжена болить,
Коли душа обтяжена болить,
Втікаю геть — від поглядів байдужих круговерті —
в окраїни, де ще дрімає Місто сімдесятих,
в окраїни, де ще дрімає Місто сімдесятих,
Знов гроза шаленіє травнева,
знову хмарища дико жене!
знову хмарища дико жене!
У самоті чекала на тебе,
Прагнула чути твої лиш пісні.
Прагнула чути твої лиш пісні.
Серед жайворонків і хрущів,
і дерев зеленобрових,
і дерев зеленобрових,
Громаддя
гнівне
гнівне
Прадавня мураха-бідося
втонула в живиці-краплині.
втонула в живиці-краплині.
Вінні-Пух в неділю ставши,
у люстерко глип як завше –
у люстерко глип як завше –
Бачу диво руж і зелень віт -
розмай утіх для нас усіх.
розмай утіх для нас усіх.
Юрба. Ти погляд їй ліниво дариш.
Непевних лиць непевний галас.
Непевних лиць непевний галас.
(ДОСВІТОК, ТУМАН)
На ще сірім підвіконні,
На ще сірім підвіконні,
Марцює!*
То примара зими,
То примара зими,
Відчайдушна, буйна юнко,
перелита з голубіні,
перелита з голубіні,
Є у доні Ірочки
чашечки й тарілочки —
чашечки й тарілочки —
Зима заклякла у безвітрі,
в туману вицвілій палітрі,
в туману вицвілій палітрі,
Поплили сніги водою
від тепла, від тепла –
від тепла, від тепла –
Знов лютий лютує люто -
думки, мов у кригу закуто,
думки, мов у кригу закуто,
“Ей, душе, ти чиста?”
“Ей, душе, ти скрізь?”
“Ей, душе, ти скрізь?”
(Присвячено зимовим музам – тим, котрі прилітають до поетів, що творять лише взимку).
Лети пташиною –
у тебе довга путь –
у тебе довга путь –
На стіні старий дзиґар -
мов павук без ніг.
мов павук без ніг.
Шаліє вітром біла білизнА,
тріпоче на шнурку бліда білИзна.
тріпоче на шнурку бліда білИзна.
Болять її наші провини,
і сльози, й тернисті путі,
і сльози, й тернисті путі,
Йде вона, розгублена
у вітрах,
у вітрах,
Там, де сяє веселка
В літній день
В літній день
Зі стелі захмарної без лиця
на голі паркети полів
на голі паркети полів
Щось давно до тебе муз -
круглощокий карапуз -
круглощокий карапуз -
Де зринає мовчазливо спогад,
на крихкій межі, що зветься мить,
на крихкій межі, що зветься мить,
Чужий подорожній,
туман спозарана,
туман спозарана,
Ось і Стікс... Перевізник Харон,
і життя - нескінченності митниця.
і життя - нескінченності митниця.
Осене, осене, де твоє бабине літо?
Просимо, просимо сонечка нам не жаліти.
Просимо, просимо сонечка нам не жаліти.
Художник умер.
Хоч набачився див,
Хоч набачився див,
Заснув уже місяць і зорі-ліхтарики,
заснули вже мишки, мушки, комарики,
заснули вже мишки, мушки, комарики,
Сховаю сонце між гілок,
і небо стане без прикрас,
і небо стане без прикрас,
Догорало сонце, вже незряче,
тихо дотлівало,
тихо дотлівало,
В тобі живуть галактики
із безліччю планет,
із безліччю планет,
Чорно-білі картини і рами
Навкруги, мов задавнений сніг.
Навкруги, мов задавнений сніг.
Теплий сонячний зайчик
крізь хмари осінні проліз -
крізь хмари осінні проліз -
Ти не запитуй, у чому резон,
жодні пояснення в ньому не вмістяться.
жодні пояснення в ньому не вмістяться.
Тиша в ніжному серпанку,
в дзеркалі води,
в дзеркалі води,
...сивина-молоко
розлилась у літах
розлилась у літах
Попса безсмертна, невмируща?
Як по зубах кавова гуща
Як по зубах кавова гуща
З фарб нестримної навали
в ранковій майстерні
в ранковій майстерні
Закохалась ніжність у весну,
І весна дала їй сподівання.
І весна дала їй сподівання.
Тихим дзеркалом води,
Барвою легкою,
Барвою легкою,
Довкола стільки кольорів,
Тепла і сонця, мрій солодких!
Тепла і сонця, мрій солодких!
На межі води і тверді,
Де пастельна тінь,
Де пастельна тінь,
Я — сонячний промінчик