Він, вона... осінь.
Спалахнуло, вибухнуло,
жбурнуло золу в повітря,
приховало минуле,
розтушувало майбутнє…
Не дивись на мене з п’янкою ніжністю – я не вірю! Я сьогодні бажаю бути з тобою – тримай. Смакуй мою присутність й каву. Ну пий же, пий - вона охолоне. А я? Так-так, я теж можу схолодніти, забути який ти красень, розгубити твої лестощі, можу змити твій запах. Обережно, не впечись, кава ще досі гаряча! А я? Я теж буду обережна. Пам’ятати, що ти звичайний. Що цілуєш занадто жадібно, ніби прагнеш відтяти частину мене – я не віддаюсь по частинам. Що сумуєш надто в’язко – в мене астма – я можу задихнутися. Що кохаєш без майбутнього, а я не люблю сумні фінали.
Дивись, - на вулиці дощ! Ходімо!
Навіщо тобі парасолька? Сховай! Ти і так по вуха вляпався. Біжимо по калюжах! Давай! Наздоганяй!… Не переймайся, більш ніж зараз складно забруднитися.
Дощ вередливий, наче я. Ось і закінчився, помандрував далі, залишив тільки кришталеве повітря та хмари. Дивні, суворі хмари - дивляться з докором: - Хіба я вам щось винна?
Пора по домівках. Не сумуй, я ще буду з тобою, вір мені. Переказуй вітання дружині.
Коментарі (2)
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-