Заморозила. Потім розбила.
По Фен Шую себе рознесла.
Підібрала. Жбурнула щосили.
Запекла СВЧ-весна.
Ув олії волію-Боже,
Намальована. Надтоприродня.
Відхреститись від себе, може...
Без вогню обпікає безодня.
Все одно переможе не сила,
І в житті найвеличніша цінність –
То є молодість духу і тіла.
Їх біда – швидкоплинність...
По краплинкам серце збирала
І ліпила себе до нестями,
У блакитних вологих дзеркалах
Колихалися храми.
Розморозила. Потім зліпила.
Розговілася вбивча потреба –
Відпустити гріхи у тіла.
Все суєтне.
А зверху – небо.

Коли відрікаються від себе,
Коли забувають все і всіх
І ненароком обминають двері склепу,
І душать ненароджений прасміх...
Зло завше лишить слід, на пам’ять.
Добро повернеться. Але не тут.
Не вчуєшся, як ти – оббитий камінь.
Дощі змиватимуть із тебе бруд.
А скромність увігнала в душу бивні,
Розбещеність занėсла стріли вражі.
Сліпі полотна вічні, нерозривні –
В них розминулися потреби наші.
Слід трохи доповзти до світла-острівця...
У сон-блакиті – Бог,
У сон-любові – він же.
Будуть покарані зачинені серця!..
Слід трохи збожеволіти –
І ти вже інший.

«Час спливає», – звикли говорити ви,
внаслідок встановленого хибного поняття.
Час – вічний. Спливаєте ви!»
М.Сафір

Білий пісок крізь призму часову
У безкінечному флаконі
І за Мольєром той, хто виграв час – виграв усе.
А хіба ні?
Уся і все в його незримому полоні.

Відкриє челюсті свої годинник...
Стрілка покаже до і після нас...
На всіх меридіанах мить незрима
В гонці з тобою переможе час...

Розстрілюйте. Життя – фальшиве.
Успадкувавши долю, ми – ляльки.
Не викликається весільна злива
Від помаху травневої руки.
У білій безвісті від мого дому,
Немов протягнені у безкінечність прóводи,
Не сходить погодинна втома...
А зводиться у спогади.
Забитися. Забутися. Та де там...
Порозгорялися любовні карти –
Їм підкоряється моя планета –
Карма.

Я відпущу
Й гріхи, й тебе,
І хмароносії
Попадають від болю.
Розм’якли мої ноги від розлук,
Не витримати почуттів двобою.
Залитися дощем лимонним і за край...
Над краєм даху.
На ноти відчаю по ноті спокою,
Тікаючи від ноти страху.
Баси і біси йдуть по тілу –
Такі, як я, невиліковно хворі.
А десь хитаються не сміло
Відмолені холодні зорі.