Вона
Болить і знову вибухає,
Кипить і рветься і кричить,
Давно життя уже немає,
Але вона ще хоче жить.
Коли всі сплять,вона співає.
У білий день вона мовчить,
Та не від страху...Вона чекає,
Чекає вирішальну мить.
Усі сміються-вона плаче,
Нема з ким веселитись їй,
Та не від смутку,бо гаряча,
У вічній гордості своїй.
Несамовита,горда,божевільна,
Відривається під джаз,
І натура в неї сильна,
Не така,як у всіх вас.
Що про неї тут казати,
Не така вона як всі,
Хоч і має свою слабкість,
Віддаватися собі,
Віддаватися природі,
Розмовляти на самоті,
І кричати собі годі!
Годі жити у брехні.
Та брехня це не те слово,
Що підходить точно в ціль.
Егоїзм гризе наново,
Душить,давить,як та міль.
Егоїзм її руйнує,
Самолюбство в дзвони б'є,
Що в середині панує?
Зло? Добро? Чи мабуть все?
Все,що є у цьому світі,
І страждання почуття,
Як боротись? Як з цим жити?
Як іти у майбуття?
Чи закрити на все очі,
Й жити,нібито нема...
Всього того,що так тріпоче,
І рветься,душить...Вона сама!
Сама собі у тмі блукає,
І щось без тями собі внуша,
Вона вихід з тьми шукає,
Бо вона-моя душа!!!
Коментарі (2)
Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --